Галина тримала свіжий, сьогоднішній номер чернівецької газети «Молодий Буковинець».

— Фото зроблено вранці. Цифровим апаратом. Його скинули в комп’ютер і передали по Інтернету. Після обіду жінки вже не буде в Чернівцях, — молодик закрив файл, вимкнув ноутбук, кинув його назад. — Поговоримо?

Три місяці тому Шульга евакуював дружину в Чернівці, до своїх батьків. На більше в нього не вистачило фантазії, та й усім здалося — це найрозумніший вихід із ситуації, що склалася. Дотепер ані Шульга, ані жоден із його друзів та знайомих не знав, як себе треба поводити в подібних ситуаціях. Йому здавалося — це добре. Тепер виявилося — брак досвіду дій в екстремальних умовах призвів до логічної поразки.

Коли вчора пізно ввечері мама подзвонила й повідомила: Галі досі немає, а її мобільний не відповідає, Шульга зрозумів — ось воно, почалося. Дивно, але він чомусь не почав панікувати, заспокоїв матір — так задумано. Потім якийсь час стояв, стискаючи телефонну трубку в руці, і думав — почни він смикатися, все одно до завтра нічого зробити не вдасться. Тому обмежився тим, що просто поставив Бурта, Кошового й Моругу до відома. Славко Бурт, як і слід було сподіватися, негайно запропонував усіх замочити, але Шульга запитав: «Кого? Взагалі всіх?», почув у відповідь: «Як хочеш» — і короткі гудки.

Але бойовий збір оголошено. Всі чекають вістей від Галини, і головне — того, хто їх принесе. Поки що варіантів було три. Щойно Шульга побачив джинсового молодика біля своєї доньки, зрозумів: трапилося найгірше з можливого.

Саме усвідомлення цього факту змусило його опанувати себе. Шульга відзначив неабияке здивування посильного. Та де там — сам дивувався власній розважливості.

— Виходить, знайшли…

— Виходить, так, брате. Не думай, що заховав жінку аж так далеко. Ми просто не шукали всі ці дні. Крім цієї проблеми маса справ. А як узялися — за шість днів вирахували, ще три дні пасли.

— Далі що?

— А що далі? Умови ти знаєш, — молодик для чогось роззирнувся, потім присунувся трошки ближче, стишив голос, нахабні нотки враз зникли, він перейшов на скоромовку: — Коли чесно, браток, я сам їх не знаю. Ну, тобто, про що йдеться і довкола чого взагалі такий хіпіш. Це я тобі кажу, аби дурниць не наробив і не нацькував на мене свого Славка-дуролома. Він же десь тут у кущах ховається? То кекс зовсім без башти, слухай, а я не при ділах. Мені наказали — я передаю: нехай баба твоя віддасть те, що їй не належить, і вам дадуть спокій. Ось, — він зітхнув і відсунувся. — Ще нагадати просили: ви ж усе одно нічого з цим не зробите. Вам бабки пропонували, тепер обмін: Галину і спокій на сам знаєш, що. Часу на роздуми в тебе нема.

— Я чим можу допомогти? З Галею балакайте.

— Вона каже — все в сім’ї ти вирішуєш.

Справді, так усе й було.

— Гаразд, але час завжди є. Не кажи, що це не так. Раз від мене залежить вирішення проблеми, значить, мені й думати, правильно? — посильний кивнув. — Жінка моя як, у безпеці?

— Її навіть годують.

— Спробували б не годувати.

— І що було б?

— Побачиш. Мені потрібна доба на роздуми. Починаючи від цієї години, — Шульга зиркнув на годинник. — Значить, беремо грубо — одинадцята тридцять. Завтра в цей самий час я хочу мати інформацію про те, що Галина жива і здорова.

— Вона тобі подзвонить.

— Не треба. Тебе теж більше бачити не хочу. Мені дзвонитиме лише ваш старший. Той, від чийого імені зі мною говорили весною. Ясно?

Молодик кивнув.

— Тепер так: я завтра знову хочу бачити таку саму фотографію. Перешлете так само електронкою на адресу, яку я вкажу. Куди б ви не завезли Галю, вона мусить тримати в руках свіжу газету. Причому — останній номер чогось із місцевої преси. Дай ручку й на чому писати.

Посланець знайшов кулькову ручку в кишені джинсівки. З папірцем виникла проблема, він поляскав себе по кишенях, потім поліз у бардачок, витягнув коричневу шкіряну барсетку, звідти — прямокутник візитної картки, подав її Ігореві чистим боком від себе.

— Отут пиши.

Шульга не втримався — глянув на лицевий бік. Нічого особливого, адреса якоїсь комп’ютерної фірми. Аби вона давала якийсь реальний слід, молодик навряд чи показав би її співбесідникові в цій ситуації.

Ідея прийшла в голову щойно, Шульга навіть не сподівався на позитивний ефект. Хоча не факт, що спрацює: посильний умову передасть, а от чи захочуть її виконувати викрадачі Галини… Оскільки рішення прийшло несподівано, Шульга не був готовий негайно втілювати свій план у життя. Тому наморщив лоба, гарячково згадуючи потрібну адресу, а коли згадав — перелякався: а раптом неправильно напише, він же не спец по всіх цих комп’ютерних справах. Та аби не насторожувати посильного надто тривалими роздумами, старанно вивів на чистому боці візитки електронну адресу.

— Сюди фотку перешліть. Це на роботі в мене, в офісі, бухгалтерка інтернет поставила і скриньку собі відкрила. Так, каже, легше папірцями займатися. Може, й правда, я ж у цій техніці баран, — тут він не брехав.

Молодик покрутив візитку в пальцях, заховав у кишеню куртки.

— Це все?

— Усе. Я хочу побачити, як ви з полоненими поводитеся. Коротше, нічого не пояснюю: все необхідне справді в мене. Нехай ви забрали мою дружину і тримаєте її заручницею, умови ставити не вам. Так і передай хазяїну.