— Яку?

— Залиште оцей клятий Касл-Хоум. І що швидше ви це зробите, то краще. Можливо, навіть сьогодні ввечері треба виїхати до Лондона. Мене вже починає турбувати думка про те, що тут ви постійно в небезпеці. Якщо ви не заперечуєте, я відвезу вас своєю машиною. Там ви будете в повній безпеці, там з вами нічого не скоїться. А цією справою займеться поліція. Головний інспектор Мідл, безсумнівно, не такий дурний, як здається на перший погляд, і, крім того, у нього хватка бульдога, рано чи пізно він викриє злочинця, навіть без вашої участі.

Джун уже й сама подумувала про втечу до Лондона, але пропозиція Хаббарда збудила в її душі непояснимий опір.

— А Чед? — запитання прозвучало так лаконічно й сухо, що одразу стало зрозуміло: вона не поїде.

Хаббард зневажливо махнув рукою. Це образило Джун.

— Чед? — повторив він. — Чед така людина, яка сама повинна відповідати за свої вчинки, він мусить знати, чим ця історія може скінчитися. І нарешті… ви ж йому не дружина.

— Ні, не дружина.

— Тоді послухайте моєї ради. Напишіть йому кілька рядків…

Різкий шум на кухні змусив його замовкнути. Джун миттю підхопилася з крісла.

— Піду гляну, що там сталося, — вона попрямувала до дверей, але, помітивши, що Хаббард збирається йти разом з нею, додала: — Сидіть, сидіть, я й сама довідаюся, в чім річ.

На кухні, власне, нічого не сталося, якщо не рахувати, що місіс Порджес впустила тацю з посудом.

— Як жаль, — зітхнула стара пані без будь-якого жалю. — Але я гадаю, ви мене зрозумієте.

— Зрозумію?

— Ну звичайно. Адже я навмисне впустила тацю. І хоч мені треба було діяти швидко, я розбила тільки старі тарілки, новий сервіз цілий-цілісінький.

— Я не розумію, що все це означає? — Джун кінчиком черевика торкнулася купи уламків.

— Та зрозумійте ж, дитино! — місіс Порджес, здавалося, була стурбована такою некмітливістю Джун. — Я чула всю вашу розмову з Хаббардом, чула й те, що він запропонував наприкінці. І тоді я сказала собі: «Тривога! Дівчина в небезпеці, треба діяти!» Адже мені абсолютно ясно: вбивця місіс Меріел і нашого старого доброго Лайнора — а він теж убитий, я передчуваю — не хто інший, як оцей негідник адвокат Хаббард! О господи, зроби так, щоб його душа смажилася в пеклі на сковорідці мільйони літ! Амінь!

— Хаббард? — перепитала Джун. — Яке відношення до всього цього має Хаббард?

— А я… а я яке маю відношення? — перейшла в наступ місіс Порджес. — Навіщо мені було вбивати двох людей та ще й тягнути молоду пані в підвал і ховати її там? Ні, це зробив Хаббард!

На обличчі Джун з'явилася тінь недовіри, але стара стояла на своєму.

— Повторюю, це міг зробити тільки Хаббард. Він був виконавцем духівниці місіс Шеклі і, напевне, знав про діаманти. Тому-то він, так би мовити, і уклав угоду зі смертю, взяв та й замінив діаманти на свічнику звичайнісінькими скельцями, які заготував раніше. І коли в Крайстчерчі несподівано з'явилася місіс Меріел, далека і, очевидно, єдина родичка місіс Шеклі, яка знала про діаманти, цей негідник знайшов вихід: убив бідну дівчину! О боже, я так ясно уявляю їх обох під час зустрічі, ніби сама була присутня там! І Лайнор, мабуть, теж помер, бо знав, хто така місіс Меріел, і хотів розповісти про це вашому нареченому. А тепер і я помру, і ви, бо нам відомий убивця.

Здавалося, що місіс Порджес мала рацію… В її міркуваннях навіть була певна послідовність, і їх не можна було одразу скидати з рахунку.

— Ні в якому разі не згоджуйтесь, Джун, їхати з ним до Лондона. Може, ви й доберетеся туди, але не далі, як до цвинтаря Челсі, де поховано мого батька. Повірте мені, дитино, я вам правду кажу. Раджу вам якось здихатися цього вбивці, позамикати двері, взяти в руки револьвера й чекати. А я за цей час збігаю до Фенвіків і подзвоню в поліцію.

— Гаразд, зробимо так, як ви кажете, — кивнула Джун. — Я спроваджу Хаббарда, а ви підете й викличете поліцію.

— Але ви нікого не впускайте, чуєте, нікого, навіть якщо хтось видаватиме себе за архієпископа Кентерберійського, — розтлумачувала стара пані. — Взагалі-то я не маю нічого проти єпископів, але вовки, як ви знаєте, завжди одягають овечу шкуру… Так що, — додала вона, вже стоячи на порозі, — коли вбивця все ж з'явиться в Касл-Хоумі, минувши і двері, і вікна, — в цьому древньому піратському гнізді безліч підземель, таємних ходів, — то не панькайтеся з ним, а одразу ж стріляйте! Тільки не рюмсайте й не бійтеся, і вам гарантоване довге життя! Пускайте в нього преспокійно кулю за кулею, поки душа його не лусне, ніби стара автомобільна шина. — Випаливши ці слова, місіс Порджес усміхнулася.

Повернувшись у хол, Джун сказала Хаббарду, що місіс Порджес впустила тацю з посудом, але жодним словом не обмовилась про підозри старої пані. Коли ж Хаббард знову запропонував їй негайно залишити Касл-Хоум, Джун відповіла, що коли Чед не повернеться до десятої вечора, вона так і зробить.

Залишившись сама, Джун витягла з валізи свій маленький браунінг, вимкнула всюди світло, погасила обидві свічки, так що великий хол поглинула темрява, бо вогонь у каміні теж догорів.

Потім Джун тихо пройшла в куток і сховалася за книжковою шафою.