1Ленін В. И. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі.— Ленін В. І. Повн. зібр. тв, т. 41, с. 80: «Історія взагалі, історія революцій зокрема, завжди багатша змістом, різноманітніша, різностороння, живіша, «хитріша», ніж уявляють найкращі партії, найсвідоміші авангарди самих передових класів. Ленін звертається до партій і революційних авангардів, а не до учених і методологів, проте і для останніх це повчально. Див. нижче, прим. 5.

2Баттерфільд Р. Ј42], с. 66.

3Там само, с. 21.

4Там само, с. 25. «Але досвід й історія учать, — помічає Гегель в своїй «Філософії історії», — що народи і уряди ніколи нічому не навчалися з історії і не діяли відповідно до уроків, які з неї можна було б витягнути. Кожній епосі властиві настільки своєрідні обставини, вона є настільки індивідуальним станом, що тільки виходячи з нього самого, ґрунтуючись на ньому, повинно і єдино можливо судити про неї». «Дотепно і розумно!», «Дуже розумно!», «NB», — записує Ленін на полях біля цього уривка. — Ленін В. И. Філософські зошити. — Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 29, с. 281— 282.

5Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 41, с. 81. Тут ясно видно, як невеликі підстановки можуть перетворити політичний урок на методологічний. І це зовсім не дивно. Як методологія, так і політика є засобом переходу від однієї історичної епохи до іншої. Єдина відмінність полягає в тому, що звичайні методологічні концепції не беруть до уваги той факт, що історія постійно створює щось нове. Очевидно, що така людина, як Ленін, мислення якого вільне від традиційних обмежень і професійної ідеології, здатна дати корисну пораду кожному, включаючи й філософів науки.

6Ейнштейн А. [349], с. 683 і наст.

Звичайно, можна спростити обстановку, в якій працює учений, за допомогою спрощення головних дійових осіб. Врешті-решт, історія науки зовсім не складається тільки з фактів і виведених висновків. Вона включає також ідеї, інтерпретації фактів, проблеми, створювані інтерпретаціями, що змагаються, помилки тощо. При ретельнішому аналізі ми находимо, що наука взагалі не знає голих фактів, а ті «факти», які включені в наше пізнання, вже розглянуті певним чином і, отже, істотно концептуалізовані. Якщо це так, то історія науки має бути так само складною, хаотичною, повною помилок і різноманітності, як ті ідеї, які вона містить. В свою чергу ці ідеї повинні бути так само складними, хаотичними, повними помилок і різноманітності, як і мислення тих, хто їх вигадав. Навпаки, невелика «промивка мозків» може примусити нас зробити історію науки бідніше, простіше, одноманітніше, зобразити її «об'єктивнішою» і доступнішою для осмислення на базі строгих і незмінних правил.

Відома нам сьогодні наукова освіта переслідує саме цю мету. Вона спрощує «науку», спрощуючи її складові елементи. Спочатку визначається галузь дослідження. Вона відділяється від решти історії (фізика, наприклад, відділяється від метафізики і теології), і задається її власна «логіка». Повне оволодіння такою «логікою» виявляється необхідною умовою для роботи в даній області: вона робить діїдослідників одноманітнішими й разом з тим стандартизує великі відрізки історичного процесу. Виникають стійкі «факти», які зберігаються, не дивлячись на всі зміни історії. Істотна частина уміння створювати такі факти полягає, мабуть, в придушенні інтуїції, яка може привести до розмивання встановлених меж. Наприклад, релігія людини, її метафізика або її відчуття гумору (природне відчуття гумору, а не вимучена і найчастіше жовчна професійна іронічність) не повинні мати ніякого зв'язку з її науковою діяльністю. Її уява обмежена, і навіть мова не є її власною 7. Це в свою чергу знаходить віддзеркалення в природі наукових фактів, які сприймаються як незалежні від думки, віри та основ культури.

Таким чином, можнастворити традицію, яка підтримуватиметься за допомогою строгих правил і до деякої міри стане успішною. Але чи бажано підтримувати таку традицію і виключати все інше? Чи повинні ми передати їй всі права в області пізнання, так що будь-який результат, одержаний будь - яким іншим методом, слід одразу ж відкинути? Саме це питання я маю намір обговорити в даній роботі. Моєю відповіддю на нього буде тверде й рішуче «немає!».

Для такої відповіді є дві підстави. Перша полягає в тому, що світ, який ми хочемо досліджувати, є в значній мірі невідомою сутністю. Тому ми повинні тримати очі відкритими і не обмежувати себе наперед. Одні епістемологічні розпорядження можуть показатися блискучими порівняно з іншими епістемологічними розпорядженнями або принципами, проте хто може гарантувати, що вони вказують якнайкращий шлях до відкриття достовірно глибоких секретів природи, а не декількох ізольованих «фактів»? Друга підстава полягає в тому, що описана вище наукова освіта (як вона здійснюється в наших школах) несумісна з позицією гуманізму. Вона вступає в суперечність з «дбайливим відношенням до індивідуальності, яке тільки і може створити всесторонньо розвинену людину» 8. Вона «калічить, як китаянки калічать свої ноги, затискаючи в лещата кожну частину людської природи, яка хоч скільки-небудь виділяється» 9, і формує людину, виходячи з того ідеалу раціональності, який випадково виявився модним в науці або у філософії науки. Прагнення збільшити свободу, жити повним, теперішнім часовим життям і відповідне прагнення розкрити секрети природи і людського буття приводять, отже, до заперечення всяких універсальних стандартів і відсталих традицій. (Природно, що це приводить і до заперечення значної частини сучасної науки.)

7Про погіршення мови як наслідку всякого професіоналізму, що росте, див. мою статтю [126].

8Мілль Дж. [277], С. 258.

9Там само, с. 265.

Просто дивно, наскільки професійні анархісти не помічають безглуздого ефекту «законів розуму», або законів наукової практики. Виступаючи проти обмежень будь-якого роду і за вільний розвиток індивіда, не обмежений будь-якими законами, обов'язками або зобов'язаннями, вони проте покірливо приймають всі ті строгі рамки, які учені й логіки накладають на наукове дослідження та будь-який вид пізнавальної діяльності. Закони наукового методу або ж те, що окремі автори вважають законами наукового методу, іноді проникають навіть в сам анархізм. «Анархізм є світ понять, що спирається на механістичне пояснення всіх феноменів, — писав Кропоткін. — Його метод дослідження є метод дослідження точного природознавства... метод індукції й дедукції» 10. Зовсім «не очевидно, — пише сучасний «радикальний» професор з Колумбії, — що наукове дослідження вимагає абсолютної свободи слова і дискусій. Практика швидше показує, що певного роду несвобода не перешкоджає розвитку павуки...» 11.

Зрозуміло, є люди, яким це не «очевидно». Тому ми почнемо з розгляду основ анархістської методології та відповідної анархістської науки 12.

Не слід побоюватися, що зменшення інтересу до закону і порядку в науці і суспільстві, характерне для анархізму цього роду, приведе до хаосу. Нервова система людей для цього дуже добре организована 13. Звичайно, може прийти годину, коли розуму буде необхідно надати тимчасове переважання і коли він мудро захищатиме свої правила, відставивши убік все інше. Проте, на мій погляд, поки ця година ще не настала.