Якщо не рахувати дисциплін, подібних математиці і астрономії, в яких перші міцні парадигми належать періоду їх передісторії, а також тих дисциплін, які, подібно до біохімії, виникають в результаті поділу і перебудови галузей знання, що вже сформувалися, ситуації, описані вище, типові в історичному плані. Тому і надалі я використовуватиму це, можливо, не дуже вдале спрощення, тобто символізуватиму значну історичну подію з історії науки єдиним і певною мірою довільно вибраним ім’ям (наприклад, Ньютон або Франклін)…

За відсутністю парадигми або того, що імовірно може виконати її роль, всі факти, які могли б, ймовірно, мати якийсь стосунок до розвитку даної науки, виглядають однаково доречними. В результаті первинне накопичення фактів є діяльністю, яка має набагато більш випадковий характер, ніж діяльність, яка стає звичною в ході подальшого розвитку науки. Більш того, якщо немає причини для пошуків якоїсь особливої форми більш спеціальної інформації, то накопичення фактів в цей ранній період зазвичай обмежується даними, що завжди знаходяться на поверхні. В результаті цього процесу утворюється деякий фонд фактів, частина з яких доступна простому спостереженню і експерименту, а інші є більш езотеричними і запозичуються з таких вже раніше існуючих областей практичної діяльності, як медицина, складання календарів або металургія. Оскільки ці практичні області є легко доступним джерелом фактів, які не можуть бути виявлені поверхневим спостереженням, техніка часто грала життєво важливу роль у виникненні нових наук…

Але головне, що тут факти, які пізніше виявилися поясненими (наприклад, нагрівання за допомогою змішування), поставлені в один ряд з іншими (наприклад, нагрівання купи гною), які протягом певного часу залишалися дуже складними, щоб їх можна було включити в яку б то не було цілісну теорію. Крім того, оскільки будь-який опис є неминуче неповним, стародавня природна історія зазвичай упускає в своїх неймовірно ґрунтовних описах якраз ті деталі, в яких пізніше ученими буде знайдений ключ до пояснення...

Жодну природну історію не можна інтерпретувати, якщо відсутнє хоч би в неявному вигляді переплетення теоретичних і методологічних передумов, принципів, які припускають відбір, оцінку і критику фактів. Якщо така основа присутня вже в явній формі в збиранні фактів (в цьому випадку ми маємо в своєму розпорядженні вже щось більше, ніж просто факти), вона повинна бути підкріплена ззовні, можливо за допомогою буденної філософії, або за допомогою іншої науки, або за допомогою настанов особистого або суспільно-історичного плану. Не є дивним тому, що на ранніх стадіях розвитку будь-якої науки різні дослідники, стикаючись з одними і тими ж категоріями явищ, далеко не завжди одні і ті ж специфічні явища описують і інтерпретують однаково. Можна визнати дивовижним і навіть якоюсь мірою унікальним саме для науки як особливої області, що такі первинні розбіжності згодом зникають.

Бо вони дійсно зникають, спочатку у значній мірі, а потім і остаточно. Більш того, їх зникнення зазвичай викликане тріумфом однієї з допарадигмальних шкіл, яка через її власні характерні переконання і упередження робить наголос лише на певній особливій стороні дуже широкої за обсягом і бідної за змістом інформації…

Ту ж саму роль, яку зіграла флюїдна теорія електрики в долі підгрупи учених, які дотримувалися цієї теорії, зіграла пізніше і парадигма Франкліна в долі всієї групи учених, які досліджували електричні явища. Завдяки цій теорії можна було наперед припустити, які експерименти варто проводити і які експерименти не могли мати істотного значення, оскільки були спрямовані на вторинні або дуже складні прояви електрики. Тільки парадигма могла зробити таку роботу з відбору експериментів ефективнішою. Частково це пояснюється тим, що припинення безплідних суперечок між різними школами припиняло і нескінченні дискусії з приводу основних принципів. Крім того, упевненість в тому, що вони на правильному шляху, спонукала учених до тоншої, езотеричної роботи, до дослідження, яке вимагало багато сил і часу. Не відволікаючись на вивчення кожного електричного явища, група дослідників, що об’єдналася, змогла потім зосередити увагу на детальнішому вивченні вибраних явищ. Крім того, вона дістала можливість для створення багатьох спеціальних приладів і більш систематичного, цілеспрямованого їх використання, ніж мав хто-небудь з учених, що робив це раніше. Відповідно зростала ефективність і продуктивність досліджень електрики...

Коли в розвитку природничої науки окремий учений або група дослідників вперше створюють синтетичну теорію, здатну привернути більшість представників наступного покоління дослідників, попередні школи поступово зникають. Зникнення цих шкіл частково обумовлене зверненням їх членів до нової парадигми. Але завжди залишаються учені, вірні тій або іншій застарілій точці зору. Вони просто випадають з подальших сукупних дій представників їх професії, які з того часу ігнорують всі їх зусилля. Нова парадигма припускає і нове, чіткіше визначення області дослідження. І ті, хто не налаштований або не може пристосувати свою роботу до нової парадигми, повинні перейти в іншу групу, інакше вони приречені на ізоляцію…

Саме завдяки ухваленню парадигми група, що займалася раніше вивченням природи з простої цікавості, стає професійною, а предмет її інтересу перетворюється на наукову дисципліну. У науці… з першим ухваленням парадигми пов’язано створення спеціальних журналів, організацію наукових товариств, вимоги про виокремлення спеціального курсу в академічній освіті. Щонайменше так є протягом останніх півтора століть, відтоді як наукова спеціалізація вперше почала набувати інституційної форми і дотепер, коли міра спеціалізації стала питанням престижу вчених.

Чіткіше визначення наукової групи має й інші наслідки. Коли окремий учений може прийняти парадигму без доказу, йому не доводиться в своїй роботі перебудовувати всю область наново, починаючи з початкових принципів, і виправдовувати введення кожного нового поняття. Це можна залишити авторам підручників. Проте за наявності підручника творчо мислячий учений може почати своє дослідження там, де воно зупинилося, і, таким чином, зосередитися виключно на найтонших і езотеричних явищах природи, які цікавлять його групу. Чинячи так, учений бере участь перш за все в зміні методів, еволюція яких дуже мало вивчена, але сучасні результати їхнього використання очевидні для всіх і стримують ініціативу багатьох. Результати його дослідження більше не викладаються в книгах, адресованих, подібно до «Експериментів... з електрики» Франкліна або «Походженню видів» Дарвіна, всякому, хто зацікавиться предметом їхнього дослідження. Натомість вони, як правило, виходять у світ у вигляді коротких статей, призначених тільки для колег-професіоналів, тільки для тих, хто, імовірно, знає парадигму і виявляється в змозі читати адресовані йому статті.