Об’єкт,далі, є взагалі єдине(ще не визначене в собі) ціле, об’єктивний світ взагалі, бог, абсолютний об’єкт. Але об’єкт має також розходження в собі, розпадається в собі на невизначене різноманіття (як об’єктивний світ),і кожне із цих одиничних(Vereinzelten) є також деякий об’єкт, деяке у собі конкретне, повне, самостійне наявне буття.

…

В. ОБ’ЄКТ

§ 194. Об’єкт є безпосереднє буття завдяки байдужості до розмежування, яке зняло себе в об’єкті; він, далі, є в собі тотальність, і одночасно, оскільки ця тотожність є лише в-собі- сущатотожність моментів, воно байдуже до своїх безпосередніх моментів; він, таким чином, розпадається на різні існування, кожне з яких є тотальність. Об’єкт є тому абсолютне протиріччяміж повною самостійністю й настільки ж несамостійністю різних існувань .

…

с. Телеологія

§ 204. Ціль є поняття, що вступило за допомогою заперечення безпосередньої об’єктивності у вільне існування, є для-себе- суще поняття.Вона визначена як суб’єктивна ціль,так як це заперечення спочатку абстрактне,і тому поки що об’єктивність лише протистоїть йому. Але ця визначеність суб’єктивності є однобічна визначеність стосовно тотальності поняття, а саме однобічна для самої цілі,так як всяка визначеність поклала себе в ній як зняту. Таким чином, і для цілі зважуваний нею об’єкт є лише ідеальна, незначна в собі реальність.В якості такого протиріччяїї самототожності з покладеними в ній запереченням і протилежністю сама ціль є зняття, діяльність, щозаперечує протилежність, так що з’ясовує її тотожність із собою. Це є реалізація цілі– реалізація, у якій ціль, зробивши себе іншою щодо своєї суб’єктивності й об’єктивувавши себе, знімає розходження суб’єктивності й об’єктивності, з’єднується лише із собоюй зберігаєсебе.

…

§ 206. Телеологічне відношення є умовивід, у якому суб’єктивна ціль з’єднується із зовнішньою щодо неї об’єктивністю через деякий середній термін, який є єдністю обох; ця єдність є, з одного боку, доцільнадіяльність, з іншого боку, об’єктивність, яка безпосередньо підкоряється цілі, засобові.

Додаток.Розвиток цілі в ідею проходить три щаблі: по-перше,щабель суб’єктивної цілі; по-друге,щабель цілі, що досягається, і , по-третє, щабель досягнутої цілі. Спочатку ми маємо суб’єктивну ціль, і вона як для себе суще поняття сама є тотальність моментів поняття. Першим із цих моментів є тотожна із собою всезагальність… Другим моментом є обособлення цього всезагального, завдяки чому останнє одержує визначений зміст. Так як цей визначений зміст зауважується діяльністю загального, то останнє за посередництвом цього змісту повертається до себе й з’єднується(zusammen-schlieen) із собою. …

…

С. ІДЕЯ

§ 213. Ідея є істина в собі й для себе, абсолютна єдність поняттяй об’єктивності.Її ідеальний зміст є не що інше, як поняття в його визначеннях. Її реальний зміст є лише розкриття самого поняття

у формі зовнішнього наявного буття, і, з’єднуючи цю форму (Gestalt) у своїй ідеальності, ідея втримує її під своєю владою, зберігає в такий спосіб себе в ній.

…

Ідею не слід розуміти як ідею про щось,точно так само як не слід розуміти поняття лише як визначене поняття. Абсолютне є всезагальна і єдинаідея, яка в акті судження(als urteilend) відособлює себе в системувизначених ідей, які, однак, за своєю природою не можуть не повернутися в єдину ідею, у їхню істину. У силу цього судження ідея спочатку(zu-n"achst) є лише єдина, загальна субстанція,але у своїй розвинутій, справжній дійсності вона є суб’єкті, таким чином, дух.

Додаток.Під істиною розуміють насамперед те, що я знаю,як дещо існує.Це, однак, істина лише стосовно свідомості, або формальна істина, це - чиста правильність. Істина ж у більш глибшому смислі складається, навпаки, в тому, що об’єктивність тотожна з поняттям. …

…

§ 215... По суті ідея є процес,тому що її тотожність є лише настільки абсолютна й вільна тотожність поняття, наскільки вона є абсолютна негативність і тому діалектична. Ідея є процес (derVer-lauf), у якому поняття як всезагальність, яка є одиничність, визначає себе щодо об’єктивності й щодо протилежності цієї об’єктивності, і ця зовнішність, яка має поняття своєю субстанцією, завдяки своїй іманентній діалектиці повертає себе назад у суб’єктивність.

…

Додаток.Ідея як процес проходить у своєму розвитку три щаблі. Перша форма ідеї є життя,тобто ідея у формі безпосередності. Другою її формою є форма опосередкування чи разрізненності (Dif-ferenz), і це є ідея як пізнання,яке виступає в подвійному образі, в образі теоретичноїідеї й в образі практичноїідеї. Процес пізнання має своїм результатом відновлення збагаченого відмінностями єдності, і це дає третю форму - форму абсолютної ідеї;цей останній щабель логічного процесу виявляється разом з тим справді першою й лише за посередництвом себе сущим щаблем.

…

с. Абсолютна ідея

§ 236. Ідея як єдність суб’єктивної й об’єктивної ідеї є поняття ідеї, для якого ідея як така є предмет, об’єкт, який охоплює собою всі визначення. Ця єдність є, отже, абсолютнай повна істина, осмислююча себе ідея, і саме мисляча себе в якостімислячої, логічноїідеї.

…

§ 244. Ідея, суща для себе, розглянутаз боку цієї своєї єдностііз собою, є споглядання,і ідея, що споглядає, є природа.Але як споглядання ідея покладена зовнішньою рефлексією в однобічному визначенні безпосередності або заперечення. Але абсолютна свободаідеї полягає в тому, що вона не тільки переходить у життя й також не тільки в тому, що вона як кінцеве пізнання дозволяє життю світитися видимістю(scheinen) у собі, а в тому, що вона у своїй абсолютній істині наважуєтьсявільно вивести із себемомент своєї особливості або першого визначення й інобуття, безпосереднюідею як свою видимість (Widerschein), наважується ізсебе вільно відпуститисебе в якості природи.

Гегель Г.В.Ф. Наука логики: т. 1 // Энциклопедия философских наук.
– М.: “Мысль”, 1974.
– С. 215-424

Кант, Іммануїл

(1724 - 1804)

Німецький філософ. Видатне місце Канта в історії світової філософської думки визначається насамперед тим, що він осмислив і узагальнив основні проблеми філософії взагалі і особливо Нового часу, подав їх у вигляді співвідношень: чуттєвість і мислення, розсудок і розум, річ у собі і явище, апріорне і апостеріорне, свобода і причинність, пізнавальність світу та її межі. Головна риса його вчення – проблемність і проблематичність.