Фромм Е. Інстинкти та людські пристрасті // Фромм Э . Анатомия человеческой деструктивности – М.: ООО “Издательство АСТ-ЛТД”, 1998. – с. 30-41.

Ільєнков, Евальд Васильович

(1924 - 1979)

Філософ, спеціаліст по теорії діалектики, історії філософії, методології наук про людину.

Е.В. Ільєнков сформулював проблему побудови теоретичної системи та її генезиса основі деякої “клітини”, що і є ядром теорії. Його розробка ядра теорії співзвучна з лакатовським методом науково-дослідницьких програм, а розвинута Ільєнковим критика філософського емпіризма є дотичним до того, що пізніше почало обговорюватися як проблема теоретичного навантаження емпіричного факту.

Одна із основних проблем над якою працював філософ-зняття картезіанської дихотомії суб’єктивного і об’єктивного, свідомості як дечого чисто “внутрішнього” і зовнішньої реальності. У зв’язку з цим Е.В.Ільєнков сформулював концепцію ідеального, яке тлумачилось як здатність людини будувати свою діяльність у гармонії з формою іншого тіла, а також з перспективою еволюції тілесності в ході розвитку культури. Остання і є первинною формою буття ідеального, яке існує не в голові людини, не у її свідомості, а в історичних формах діяльності, в культурі.

ДІАЛЕКТИКА ІДЕАЛЬНОГО.

…До ідеалістичних учень ми відносимо всі ті концепції у філософії, які у якості вихідного моменту пояснення історії і пізнання беруть ідеальне– як би воно, не розшифровувалося – як свідомість чи воля, як мислення або психіка взагалі, як «душа» або як «дух», як «відчуття» або як «творче начало» або як «соціально організований досвід».

Саме тому антиматеріалістичний напрям філософії називається ідеалізмом, а не, скажімо, «інтелектуалізмом» чи «психізмом», «волюнтаризмом» або «психологізмом», – це вже окремі специфікації, а не найбільш загальні визначення ідеалізму, в якій би особливій формі він не виступав. «Ідеальне» тут розуміється у повному його обсязі, в якості завершеної сукупності його можливих інтерпретацій, як уже відомих, так і таких, які ще можуть бути створеними.

Тому можна і потрібно говорити, що свідомість, наприклад, «ідеальна», тобто відноситься до категорії «ідеальних» явищ, і ні в якому випадку, ні в якому сенсі або відношенні не матеріальна. Але якщо ви скажете навпаки - скажете, що «ідеальне» – це і є свідомість(психічний образ, «поняття» і т.д.), – то тим самим ви внесете неприпустиму плутанину щодо виявлення принципової різниці (протилежності) між ідеальним і матеріальним взагалі. У саме поняття«ідеального». Адже при такому перелицюванні поняття «ідеального», воно перетворюється із продуманого теоретичного позначення відомої категорії явищ просто-напросто в назву для деяких з них…

…Поки що достатньо констатувати, що якщо ви визначаєте свідомість як «ідеальне», то на резонне питання: «А що ви при цьому розумієте під “ідеальним”?» – відповідати фразою: «Ідеальне є свідомість», «є феномен

(чи характеристика) свідомості» – вже ніяк не можна, якщо не уподібнитись грайливій собачці, що кусає свій власний хвіст…

…Кажучи прямо – із всіх «психічних» явищ до «ідеальних» можна і потрібно відносити лише ті, які являють собою «свідомі стани окремої особистості». Само собою зрозуміло, що «всі інші» психічні явища неминуче потрапляють (як і у І.С. Нарського) до розгляду матеріальних…

…Взагалі, проблема «великого протистояння» ідеального і матеріального у тому її вигляді, в якому вона ставилась і вирішувалася філософією і теоретичною психологією, тим самим успішно усувається із сфери наукового дослідження. По суті, вона оголошується просто-напросто донауковим, спекулятивно-філософським (тобто абстрактним) способом постановки питання, яке при найближчому розгляді виявляється суто «конкретним» питанням фізіології, тобто науки, яка досліджує структури та функції мозку, тобто факти, локалізовані під черепною коробкою окремого індивіда. Природно, що при такій інтерпретації проблеми відношення ідеального до матеріального всі визначення, запропоновані філософією як особливою наукою, виявляються для такої позиції не лише «занадто абстрактними», але і (і саме в силу своєї абстрактності) надто «широкими», а тому «неправильними»…

…У такому сенсі ідеальне (те, що відноситься до світу «ідей») фігурує вже у Платона, якому людство і зобов'язане, як виділенням цього кола явищ в особливу категорію, так ї її назвою. «Ідеї» Платона – це не просто будь-які стани людської «душі» («психіки») – це неодмінно універсальні, загальнозначущі образи-схеми, які явно протистоять окремій «душі» і керованому нею людському тілу як обов'язковий для кожної «душі» закон, є вимогами за якими кожен індивід з дитинства змушений рахуватися куди більш обачно, ніж з вимогами свого власного одиничного тіла, з його швидкоплинними і випадковими станами…

…Можна, звичайно, назвати «ідеальним» щось інше, наприклад «нейродинамічний стереотип визначеного, хоча іще й украй недостатньо дослідженого типу», але від такого перейменування ні на міліметр не зрушить вперед вирішення тієї проблеми, яку дійсно окреслив, позначивши її словом «ідеальне», філософ Платон, тобто розуміння того самого кола фактів, заради чіткого позначення якого він це слово ввів…

…Поки що під «ідеальним» розуміється все те, і лише те, що має місце в індивідуальній психіці, в індивідуальній свідомості, в голові окремого індивіда, а все інше відноситься до сфери «матеріального» (цього потребує елементарна логіка), – до царства «матеріальних явищ», до якого належать сонце і зірки, гори і річки, атоми і хімічні елементи та всі інші суто природні явища, ця класифікація змушена відносити і всі речовинно зафіксовані(опредметнені) форми суспільної свідомості, всі уявлення людей про дійсний світ та об'єктивну реальність, які історично склалися та є соціально узаконеними.