Ідеальна форма – це форма речі, але поза цією річчю, а саме в людині, у вигляді форми її активної життєдіяльності, у вигляді мети і потреби. Або навпаки, це форма активної життєдіяльності людини, але поза людиною, а саме у вигляді форми створеної нею речі…

…І тільки у взаємо-зустрічному русі двох протилежних «метаморфоз», форми діяльності і форми речі, в їх діалектичній протилежності існує «ідеальне»…

Ильенков Э. В. Диалектика идеального // Философия и культура. Москва, Политиздат, 1991, с. 229-270.

Фройд (Фрейд), Зиґмунд

(1986 – 1939)

Австрійській психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Центральним поняттям Фройда є “позасвідоме”, яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Фройд створює класичну для психоаналізу модель психіки : “Воно” (позасвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над – Я” (“Супер – Его”, або “Цензор”). Характерною ознакою Фройда є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Фройда справило значний вплив на розвиток філософії і культури ХХ століття.

Я ТА ВОНО.

Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу, і лише це дає можливість зрозуміти та піддати науковому дослідженню дуже важливі патологічні процеси душевного життя, що зустрічаються досить часто. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки, а повинен розглядати свідомість як властивість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його властивостей.

… Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомістю, до такої міри є незрозумілою, що видається їм абсурдною та несумісною з простою логікою. Це відбувається, як я гадаю, через те, що вони ніколи не досліджували феноменів гіпнозу та сновидінь, які також мають відношення до психічного, і які – не кажучи вже про всю область патологічних явищ – вимагають такого розуміння.

… До терміну або поняття несвідомеми дійшли… шляхом переробки досвіду, в якому велику роль відіграє душевна динаміка. Ми дізналися, тобто змушені були визнати, що існують досить потужні душевні процеси або уявлення, які можуть мати такі ж наслідки для душевного життя, як і всі інші уявлення … Достатньо сказати: тут розпочинається психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають усвідомленими тому, що їм протидіє відома сила, позаяк вони могли б бути усвідомленими, і тоді ми б побачили, як вони мало відрізняються від усіх інших загальновідомих психічних елементів. Цю теорію неможливо спростувати завдяки тому, що у психологічній техніці знайшлися засоби, за допомогою яких можна ліквідувати силу, що протидіє і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, за якого вони перебували до усвідомлення, ми називаємо витісненням, а сила яка призвела до витіснення і підтримує його, відчувається нами під час психоаналітичної роботи як супротив.

Поняття несвідомого, ми таким чином, отримали зі вчення про витіснення. Витіснене ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що існує кілька несвідомих: латентне, проте спроможне стати усвідомленим, і витіснене, яке само пор собі та без подальшого нездатне стати усвідомленим… Латентне несвідоме, яке є несвідомим лише в описовому, однак не в динамічному сенсі, називається нами досвідомим; термін “несвідоме”ми застосовуємо лише у відношенні до витісненого динамічного несвідомого…

…Ми створили для себе уявлення про цілісну організацію душевних процесів в одній особистості і позначаємо її як Яцієї особистості. Це Япов’язане зі свідомістю, воно панує над спонуканням до руху, тобто до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстанція, яка контролює всі окремі процеси, яка вночі засинає, однак все ж таки керує цензурою сновидінь. З цього Япоходить також витіснення, завдяки якому відомі душевні спонукання підлягають виключенню не лише зі свідомості, а також з інших областей впливів та дій. Це виключення через витіснення в аналізі протиставляє себе Я,і завдання аналізу полягає у тому, щоб ліквідувати супротив, який Явчиняє при спробах наблизитися до витісненого. Під час аналізу ми спостерігаємо, як хвора людина, якщо перед нею ставляться відомі завдання, відчуває труднощі; її асоціації припиняються, як тільки вони мають наблизитися до витісненого. Тоді ми кажемо їй, що вона перебуває під владою супротиву, однак сама про це нічого не знає, і навіть в тому випадку, коли на основі почуття дискомфорту вона повинна здогадатися, що на неї діє певний супротив, вона все ж таки не вміє ні назвати його, ні вказати на нього. Однак, так як супротив, безсумнівно, належить її Я, то ми опиняємося у несподіваній ситуації. Ми знайшли в самому Я дещо таке, що також є несвідомим і проявляється подібно до витісненого, тобто чинить потужний вплив, не переходячи у свідомість, і для усвідомлення якого потрібна особлива робота. Наслідком такого спостереження для психоаналітичної практики є те, що ми потрапляємо у нескінченну множину труднощів та незрозумілостей, якщо хочемо притримуватися звичних способів вираження, наприклад бажаємо звести явище неврозу до конфлікту між свідомістю та несвідомим. Виходячи з нашої теорії структурних відносин душевного життя, ми повинні таке протистояння замінити іншим, а саме: цілісному Япротиставити витіснене, яке від нього відкололося.

Проте наслідки нашого розуміння несвідомого ще більш важливі. Знайомство з динамікою внесло першу корективу, структурна теорія вносить наступну. Ми дійшли висновку, що несвідоме не співпадає з витісненим; залишається правильним, що все витіснене неусвідомлене, однак не все несвідоме є витісненим. Навіть частина Я(один Бог наскільки важлива частина) може бути несвідомою і без всякого сумніву і є такою. І це несвідоме в Яне є латентним у сенсі досвідомого, інакше його б не можна було зробити активним без усвідомлення та сама свідомість би не становила стільки труднощів. Коли, ми таким чином, опинилися перед необхідністю визнання третього невитісненого несвідомого, то нам доводиться визнати, що властивість несвідомого втрачає для нас своє значення. Воно перетворюється на багатозначну якість, яке не дозволяє робити широкі та беззастережні висновки…

ІІ

Я ТА ВОНО

Патологічні вишукування відволікли наш інтерес виключно у бік витісненого. Після того як ми довідалися про те, що і Яв певному сенсі слова може бути несвідомими, нам хотілося більше дізнатися про Я…

Все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. Навіть несвідоме ми можемо пізнати лише шляхом перетворення його у свідоме. Проте яким чином це можливо? Що означає: зробити дещо свідомим? Як це може відбутися?