Так оце Синенька Пані неслася.

— Скільки вона знесе яєчок, мамо? — питала Ляся.

— Побачимо, але такі малі пташки не несуть багато. Може, п’ять або шість.

Цим разом було шість яєчок. Лискучі, всі однакові, вони лежали одне біля одного, й зразу ж Синенька Пані стала їх насиджувати.

Сиділа вона тихо, розкинувши крильцята, та тулила до грудей яєчка, огріваючи їх материним теплом.

У той час Маленький співав з усіх своїх сил. Але на співі не кінчалося його завдання. Він заходив часто до гніздечка, чи то попестити свою дружину, чи, може, натішитись яєчками. Ще частіше він сідав на гілці, напроти гніздечка та годував відтіля свою жінку. Вона не мала тепер часу ходити до мисочки та ще й лущити зерно. Він робив це за неї, а потім годував її кашкою, що містилася в його волі. Вистачало їй тільки виставити з гніздечка дзьобик, і він зараз же підходив та годував її. Так, це була дуже добра пара, це було дуже гарне подружжя.

Час ішов. Минуло три тижні. Одного дня в гніздечку озвався тоненький голосочок. — Пі, Пі! — Був такий тихий, як хід малого годинничка. Вам треба аж прикласти його до вуха, щоб почути. Але був!

— Щось пікає в гніздечку, мамо! — сказала Ляся.

Пані Ганна приклала вухо до стінки гніздечка і також почула тонісінький писк.

— Мабуть, вивелося вже, — думала пані Ганна. Як ми вже знаємо, гніздечко мало вигляд будки. Верх зачинявся на гачок. Це для того, щоб можна порядкувати в гніздечку. Тож пані Ганна піднесла вічко та заглянула до середини.

Синенька Пані розпростерла крильця, та, захищаючи яєчка, зі страхом дивилася на людей, що турбували її. Вона видала вигук переляку. Зараз же прибіг самець та став біля гнізда, погрозливо викрикуючи.

— Не бійтесь, Маленькі, ми не зробимо кривди ні вам, ні вашим дітям, — заспокоювала їх пані Ганна, — ми хотіли тільки побачити, що воно там у вас народилося.

І справді, наче бажаючи показати, чи похвалитися, Синенька Пані трохи відсунулась. У гнізді лежало писклят- ко. Воно було не на багато більше від яєчка. Велика голова кінчалася м’яким дзьобом, обабіч великі очі, покриті непрозорою оболонкою. Пташенятко не мало ще крилець, замість їх — два короткі цурпалки. Ними воно спиралось об землю. Ніжки теж ще не витворені. Тендітне тільце покрите рожевою шкіркою, що через неї просвічували внутрішні органи. Було помітно, як б’ється сердечко. Але ж під дзьобом, на шийці, було воло, виповнене жовтавою кашкою. Очевидно, мама вже нагодувала мале. Пані Ганна закрила вічко.

— Не треба непокоїти Синенької, вона тепер має подвійне завдання: висидіти решту яєчок і вигодувати тих, що народяться.

— Але ж воно таке слабеньке, може, й не житиме, мамусю?! І яке ж погане! Такі великі очі та ще й сліпі, а дзьоб завбільшки, як воно ціле. І голеньке!

— Побачимо, що буде далі. Воно, певне, швидко розвинеться, а тоді вже й пір’ячко дістане — заспокоювала доню пані Ганна.

Це була велика подія в сім’ї Вірстюків. З того дня всі з великою цікавістю чекали на появу нових писклят та обговорювали всі події, що відбувалися в Срібному Дімку.

З шістьох яєчок вивелося четверо писклят: їх ще й далі вигрівала мама біля своїх грудей. Лежали там і два останніх яєчка, але продовж тижня з них нічого не викльовувалося. Тож Ляся забрала їх та поклала в свою скляну коробочку. Очевидно, вони були порожні. Про них говорив пан Вірстюк:

— Природа розумно господарить. Цим батькам було б тяжко вигодувати шестеро малят зразу, тож якась частина яєчок завжди є порожня. Як бачимо, ці писклята дуже безпомічні й зовсім ще не здатні до життя. Не те, що в наших курей чи качок — зараз же стають на ноги й їдять. їх ще довго доведеться батькам годувати, поки вони зможуть стояти на ніжках та самі їсти. Але й тоді їм спочатку треба буде давати варене яєчко, бо їхній м’який дзьоб не потрапить лущити зернят.

Таке пояснення давав пан Вірстюк, що знав багато про тварин, а зокрема про птахів. Так воно на ділі й було.

Дальших три тижні дружина Маленького вигрівала своїх тендітних діток. їхні голосочки, спершу ледве вловимі, ставали з кожним днем міцніші та виразніші. Було то таке собі пташине квиління. Праці в обидвох Маленьких було дуже багато. їхні нащадки потребували їсти цілий день. Тож так мати, як і батько, мусіли їх годувати. Найчастіше було так, що Маленький годував свою дружину, а вона вже годувала дітей. Таким способом, харчі проходили двічі через вола, змягчувались, і були цілком відповідні для писклят.

Спочатку вони були такі безсилі й тендітні, що не могли вдержати великої голови, і вона лежала на підлозі гнізда, спираючись на цурпалки крил. Щоб нагодувати такого недоноска мати мусіла дзьобом піднести його голову та розкривши дзьобик дитини, вкласти туди харч. Синенька Пані робила це вправно, з матірною запобігливістю. Коли ж тільки виставляла свою голівку з гнізда, на гілці появлявся Маленький та годував її.

Дні пташиного життя йшли швидко. Згодом писклята вже могли стояти на ніжках, їхні очі прозріли, паростки крилець помітно росли, з дня в день видовжуючись та розвиваючись. Згодом голе тільце пискляти виглядало, як посипане мачком: рівними рядками засіялись на ньому зав’язки пір’я. За яких чотири тижні жовтороті малята були вже майже готовими пташками.

Усі події в Срібному Дімку були для цілої сім’ї Вірстюків дуже важні та цікаві. Вони всі слідкували за пташиними дітьми, і кожен день приносив нову радість. Коли ж батько, чи мати котрогось дня не мали часу заглянути до гніздечка, Ляся завжди знала, що там діється та за обідом розказувала про те, як писклята ростуть та розвиваються.

— Цікаво, якого кольору будуть діти? Бо ж батьки так дуже різняться, — думала пані Ганна.

— Є закон, що його називають за прізвищем ученого, законом Менделя. Він перевіряв цей закон на мишках, квасолі та інших тваринах і рослинах. Згідно з ним, у білої та чорної мишки в першому поколінні були одна чорна, одна біла і двоє сірих мишенят. Але цей закон значно складніший, як би здавалося, бо тут має значення й те, котрий колір є панівний, чи сильніший. У наших папужок не відомо, чи панівним кольором є синій, чи зелений. Не відомо також, чи вони обоє чистої породи, чи мішаної. Можливо, що в самочки, або в самця одне з батьків було синє, а друге зелене. Тоді й у дітей появляться прикмети дідів.