— Скромність — це добре, але, як казав Чехов, щастя краще.

— Слово має товариш Василаку — керівник молдавської делегації, — дзенькаючи ножем по фужерах, підвівся високий і худий чоловік. Коли він стуляв рота, то здавалося, що у нього під довгим і тонким носом не було губів. Це Арій Федорович Нещадим, заступник Ковбика.

— Колючий, — проінформував Мурченко.

— Дорогі товариші! — з чисто молдавським акцентом почав Василаку.

Голови за столом миттю повернулися в його бік, як на голос гіда в екскурсійному автобусі. Сідалковський інстинктивно зробив те ж саме. Молдаванин був середній на зріст чоловік і такий вродливий брюнет, що Сідалковський мимоволі позаздрив.

— Йому брати б участь у конкурсах чоловічої краси, а він займається селекцією, — шепнув Мурченко на вухо Сідалковському. — Але ви перемогли б. У вас зріст, фігура. Зачіска! І… — Мурченко не договорив: Нещадим пропік його таким поглядом, що Слава несподівано почав парувати.

Після третього тосту Арій Федорович Нещадим, ворушачи, як кінь, прозорими і тонкими ніздрями, надав слово Михайлу Ховрашкевичу, котрий сидів по праву руку від Ковбика. На чистому, по-науково жовтуватому, наче пергамент, обличчі Ховрашкевича контрастно виділялися, мов краватка-метелик, густі й руді вуса. А під чорними бровами, що зрослися на переніссі, бігали маленькі живі очі: насторожені й недовірливі. Ховрашкевич підвівся, оглянув, оцінюючи, всіх присутніх і, ніби хизуючись собою, поправив картато-претензійний піджак, непоспіхом почав:

— То щоб довго не говорити, я скажу коротко… Я почну з того, як ми… «Ми» — це я маю на увазі… я б сказав, мого учителя… Точніше, нашого наставника, — він повернувся до Ковбика, — нашого, так би мовити, директора, незамінимого керівника «Фіндіпошу» Стратона Стратоновича… Бо, буду відвертий, селекційний процес, я б сказав, починається з вивчення… детального вивчення вихідного матеріалу… У даному випадку таким матеріалом були… це ви уже знаєте… північноамериканська ондатра і… наш улюблений… образно кажучи, герой дитячих віршиків і народних казок — мудрий їжак… Шляхом добору цих, я назвав би, живих організмів… з корисними для нас із вами ознаками і був створений новий вид… Так званий… Назва поки що умовна: ше-пе-он. Тобто, шапкоподібна ондатра з натуральним сріблясто-колючим хутром… Щоб не забирати у вас багато часу, я не буду багатослівним…

Перекладачам стало несподівано важко. Вони аж упріли і, зрозумівши, що упродовж цієї промови однією хустинкою, навіть якби вона була завбільшки з простирадло, не обійтися, схопилися за накрохмалені серветки. Ховрашкевич ще довго говорив про штучний добір, помісь помісей, вживаючи мудрі слова на зразок: «дивергенція», «гетерозис», «гомогенний і гетерогенний методи». Але найдетальніше все-таки зупинився на вбирному методі схрещування самок поліпшуваної породи. Хтось зробив йому зауваження, але тут же, очевидно, пожалкував про це, бо Ховрашкевич залишивши у спокої самок, повернувся до свого опонента і сказав:

— То я вам зараз поясню… Я гетерозис розумію, як гібридну силу, яка виникає при схрещуванні різних порід і… я б сказав…

Сідалковський слухав цього, як він подумки охрестив його, ціцерона «Фіндіпошу» й дедалі більше переконувався, що вершини своєї промови Ховрашкевич сьогодні так і не дістанеться, скільки б його туди не підсаджували Нещадим і Ковбик. Над Стратоном Стратоновичем, наче марево, повисли клуби випарів. Він пік раків і, ризикуючи своїми верхніми дихальними шляхами, пив холодну мінеральну воду, не думаючи про ускладнення.

— Михайле Танасовичу, мабуть, досить. Пожалійте перекладачів, — не витерпів Ковбик. — Люди з дороги потомилися, а у нас он ще скільки роботи, — показав на стіл.

— Ні, то я хочу закінчити свою думку…

— Закінчите завтра… На роботі. — Ковбик рішуче повернувся до Нещадима, — Арію Федоровичу, що там у нас далі за програмою?

— Вручення подарунків і сувенірів.

— От і надайте слово Карлу Івановичу. — Ховрашкевич спалахнув, як цигарка, начинена порохом:

— То я вам скажу, монархізм…

— Махровий, — тихо потвердив Ковбик, а голосніше додав: — Та сядьте ви врешті. І пити треба менше!..

— Назріває дискусія, — прошепотів Сідалковський. — Але, здається, не наукового характеру…

Поки дещо сп'янілий молодий і перспективний науковець «Фіндіпошу» Михайло Танасович Ховрашкевич щось доводить своєму директорові, ми спробуємо тим часом змалювати портрет Ковбика. Зросту, як ми вже пам'ятаємо, він був невисокого і чомусь усім без винятку нагадував китайського божка. Ковбик не ходив ні в музеї (хоч знав, де вони знаходяться), ні в кіно, а тим більше в театр опери та балету. Говорив найчастіше про різні закуски та випивки, і той, хто його не знав, міг подумати, що Стратон Стратонович директор кафе або шеф-кухар із тресту їдалень та ресторанів. Він так смачно розповідав про закуски, що не тільки у нього, а й у слухачів несподівано починали працювати підшлункові залози.

Розмовляв Стратон Стратонович надзвичайно образно. Слова були такі соковиті, як солоні кавуни взимку. Це були переважно неологізми, яких не завжди знайдеш навіть у творах сучасних письменників, не кажучи вже про словники. Згодом, у процесі розгортання дії роману, ми зможемо познайомитися з його лексиконом детальніше, а зараз наведемо бодай Два-три слова. Скажімо, на літеру «м». Тут він створив такі слова, як «мармиза», «мордоворот», «мармигало». Часто траплялися неологізми й на інші літери абетки. Наприклад, на «в» — «відшабашили». Але чи не найбільше Стратон Стратонович вживав слів на «б». Особливо йому подобалося одне слово: «бухгалтер'a» — з твердим наголосом на останньому складі. Він вимовляв його з якоюсь особливою любов'ю, називаючи так усіх своїх підлеглих, хоч серед них за професією, покликанням і дипломом числився усього-на-всього один бухгалтер — Карло Іванович Бубон.