— Ну, ви кол'oс, Грак!

— Не кол'oс, а к'oлос, — поправив його Грак. — Ставте правильно наголос.

Сідалковський зробив вигляд, що не почув, і спокійно продовжував:

— Тут вам треба в іншому напрямку вдаритися, інакше може повторитися битва під Ватерлоо. Дідуся, певне, контузило, а може, за щось понизили в чині. Як би там не було, лампаси він тепер відпоров, і на штанях тільки сліди залишилися, як лижня на покритому сажею снігу. Так що на військову тематику можете поговорити на дозвіллі з Панчішкою. Він двічі на рік буває на військовій перепідготовці. А ось і ваша майбутня резиденція…

Одноповерховий будиночок притулився під кроною величезного горіха. Високий паркан, як і ґанок, оповитий диким виноградом (для любителів подаємо назву по-латині — vitis) і плющем — (Гедара). Ліворуч від воріт притулилась велика жовто-зелена лавка з чавунними ажурними ніжками. Біля неї, як Прометей, прикутий до скелі, з ланцюгом на шиї стояла важка металева урна. Її не міг перевернути ніхто з кобилятин-турбінівських хуліганів у найп'янішому стані. Чудловський гордився нею, як сімейною реліквією.

Від двору, від каміння, навіть випадково покладеного на подвір'ї, віяло замкнутістю, непривітністю і таємничістю. Два величезних сфінкси, схожі на грецькі акротерії, охороняли вхід до ґанку, і все це навіювало якийсь невловимий страх і загадковість.

Сідалковський натис на ґудзичок електродзвінка. У дворі, аж десь за хлівом, хрестоматійно загавкав пес. Спочатку раз, а потім тричі підряд з однаковими інтервалами.

— Царство Аїда, — прошепотів Сідалковський. — Візьміть себе в руки, Грак, і не вибивайте зубами дробу. У мене й без цього мороз іде по спині.

На подвір'ї з'явився Філарет Карлович. Він був такий високий, як київська телевізійна вежа. Над парканом погойдувалася сонцесяйна чуприна і, як два пшеничні колоски, загрозливо стирчали в різні боки вуса. Сідалковському стало якось не по собі. Філарет Карлович витяг шию, наче гусак, і перехилився коромислом через паркан, глянув, хто прийшов. Після цього сховався і якийсь час розглядав їх ще й через вічко у хвіртці, ніби хотів роздивитися гостей не тільки згори, а й збоку. І лише тоді впустив, гаркнувши до собаки:

— Султан! На місце!

Здоровенний пес — суміш дворняги із сенбернаром — помахав важким хвостом і покірно пішов чи то до якоїсь машини, чи до амфібії, поруч якої стояла висока собача будка. Тут усе було високе: будка, паркан, будинок, одвірки і навіть дерева. Грак явно випадав з цієї високої гармонії.

— Ваш майбутній друг, — шепнув Сідалковський Гракові на вухо, показуючи на пса. — Не Султан, а Цербер з царства Аїда. Між іншим, реагує на обидві клички однаково.

Грак розізлився. Цербер теж.

— А он там, — показав кивком голови Сідалковський, поки Філарет Карлович зачиняв хвіртку, — ваше придане: амфібія — «сором'язлива красуня».

Чудловський мовчки підійшов і потиснув обом руки, так наче почергово вручав нагороди.

— Добрий день! — вирвалося у Грака. Філарет Карлович обернувся і поглянув на нього згори вниз. Грак йому не сподобався. «Комашня. Не Грак, а комаха», — подумав він і ступив на східці із цементу марки «500» плюс «700» поміж двох гіпсових сфінксів жмеринського виробництва.

— Геракл прийшов здійснювати одинадцятий подвиг…

— Я зараз втечу, — перебив його Грак. — Я йому не сподобався.

— А пані Віленській?..

— Йди ти до біса. Я тікаю, — раптом повідомив Грак.

— Огляньтесь назад. Цербер на місці. Ви можете тільки через його труп, — мовив Сідалковський, сідаючи на лавочці ґаночка. — Вихід один: через серце Чудловського до серця Зосі.

З сіней гукнули. Сідалковський підвівся, переступив поріг і щез у темряві. Грак для чогось зігнувся, хоч одвірок був так високо, що коли б він хотів підстрибнути, то не дістав би навіть рукою.

— Грак, у вашій душі сидить раб. Чого ви згинаєтесь? Ви сюди на коні Пржевальського можете в'їжджати, як Калігула в сенат.

У коридорі спалахнула електролампочка, осаджена мертвими мухами невідомо якої давності, пилюкою і павуками.

— Довго не перегоряє або її ніколи не вмикають. Це світло подане на честь вашого прибуття, Грак.

— Сідалковський, ще одне слово — і я піду… Ти знущаєшся з мене. Замість того, щоб морально підтримати, ти смієшся. Тобі легко жартувати.