– А що ж, добра штука,- вiдказав спокiйно батько.- Аби прийняли.

– Iщо би! Їм образованих людей нужно.

– Та… казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан,_ клятий, не бере!
– засмiявся Денис.

– Ет, ви з вашими мужицькими вигадкдми!
– роз-сердився Роман, кинув цiп i пiшов з току.

Батько з синами ззирнулися, але нiхто нiчого не сказав, i цiпи знову загупали по повноколосих сопах, далеко озиваючись у свiжому живощому повiтрi веселого, сонцем осяяного ранку.

Сердитий Роман, не заходячи в хату, подався просто на село й опинився у врядника. Там вiн подтрапив на чай, напився його добре, потiм ще посидiли та побалакали. Романовi хотiлося, щоб його заставлено й обiдати, дак господарi або не догадались, або не схотiли того. Довелося йти обiдати до дому. Прийшов, як уже всi пообiдали, i обiдав сам. Мати, щоб йому догодити, зарiзала й зварила курку. Виголодавшись, Роман не зоставив з не ї нiчого. Поп ївши, зараз подавсь iciiaу з дому.

Почув, що сьогоднi тiлькi прийшов до Гриценкiв їх солдат, дак i повiявся туди. Вiн з ним не в одному полку був, та те дарма: солдат, то вже одинаково, що й товариш.

Гриценки були вбогi люди i не закликали бесiди так, як Сивашi, але i в їх були гостi: двоє-троє родичiв. Бiлявий поганенький солдатик сидiв за столом радий такий, що аж сяє, i розпитував про хазяйство, про родичiв, про товаришiв, бажаючи знати все, що сталося на селi, вiдколи його не було дома. Романа посадили за стiл, шанували…

Вернувся Роман додому аж увечерi i лiг зараз спати. Другого дня пiшов зранку, поблукав по гаях до обiд i прийшов додому так, щоб iзнов обiдати самому. Вже кiнчав обiдати,ввiйшов батько з току:

– А де, Романе, був? Чи не в їкономiї?

– Де був, там був! Поспiємо ще з їкономiєю… Современно все зробиться.- Та й вийшов з хати.

– А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком?
– запитався Пилип у жiнки, як Роман вийшов.

– А що ж там робити?
– вiдказала Параска питанням, мов не розумiючи, бо це справа її мазунчика була.

– Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?

– Оце ще що вигадай! Дитина тiльки приїхала, натомилася,- i вiдпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи вiзьметься.

– Нi, каже, що не хоче братися, а буде в їкономiю прикажчиком поступати.

– А може ж, i поступить! Вiн же в нас образований.

– Треба там таких!

– Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тiльки сварка зчиниться.

– Добре, я перечасую, помовчу трохи,- побачимо, якi з його люди будуть.

I батько справдi замовк i не казав Романовi нiчого.

Три днi минуло тихо; на четвертий Роман попрохав у батька карбованця.

– Нащо?
– спитав батько.

– А што ж я без копейки жить буду? Покуда дайшов - витратился. I папирос нє за што купить!

– Ге, хлопче! _Як ми будемо на панськi цигарки грошi переводити, то скоро в нас i хазяйства не стане,- вiдказав батько.-Нема в мене грошей.

Роман грюкнув дверима та й подався на село. Вiн гнiвався на батька й на братiв страшенно, лаяв їх мужвою нетямущою, що не розумiють, як повиннi поводиться з образованим чоловiком. Але вiн те знав добре, що як батько затнеться, то вже з ним нiчого не зробиш. Грошей вiн не дасть.

Треба справдi пiти в їкономiю: а може, пощастить. їкономiя була велика, i людей там служило багато. Роман зараз же пiшов у контору до вправителя.

– А що скажеш?
– спитався той. i Роман почав виясняти, що служив на службi i хотiв би мати якусь пристойнiшу, нiж проста хлiборобська, роботу.

– Яку ж то роботу?
– попитав управитель.

– Хотiв би прикажчиком.

– Еге, не треба нам прикажчикiв, бо всi є. Та й хiба ж ти знаєш хазяйство? Був у салдатах, служив десь швейцаром, а до хазяйства пнешся!
– I вправи-тель повернувсь було до свого дiла, але зараз же знов озвався: - Хiба що… От у контору менi треба одного чоловiка… Тiльки щоб добре письменного. Письменний?

– Так тошно.

– Сiдай пиши.

Роман сiв i взяв перо в руки, а вправитель, не дивлячись на нього, а записуючи щось у велику книгу, почав проказувати йому, що писати. Нi перо, нi пальцi нiяк не слухалися Романа, i ледве встиг вiн вивести два першi слова, а вже той наговорив йому їх зо два десятки.

– Позвольте, я не послишав, як ви сказали…- припинив його Роман.

– Не оставайся позаду!
– Управитель проказав йому знову все з початку.

Роман знов ухопив кiлька слiв, а все iнше загубив.