Кланяючись і вимушено всміхаючись, Гартак заговорив, розводячи руками. Навіть без перекладу було зрозуміло, що він просить пробачити йому і запрошує чужинців бути його гостями.

— Гаразд, — відповів Іван Семенович, — тепер ми погоджуємося і приймаємо запрошення. Ми будемо гостями Сколота й Гартака! І незабаром з’ясуємо все, що нам треба.

— Непоганий, зовсім непоганий вершник вийшов з нашого Артема, — жартував Іван Семенович.

— Що там я! — так само жартівливо відповідав Артем. — Може, я з самого дитинства мріяв бути кавалеристом. От, подивіться краще на Ліду. Це справді клас! Сидить на коні, наче ніколи з нього і не злазила!

— А про мене забули? — поскаржився Дмитро Борисович. — Адже, слово честі, ніколи в житті досі не їздив верхи!

— А Іван Семенович — наш справжній командир. Мабуть, він зможе вийти на змагання з першим-ліпшим скіфом, — закінчив обмін жартами Артем, — хоча б і з нашим другом Варканом, що їде поруч з нами.

Молодий скіф радий був виявити свої симпатії до вчених. Це він сам напросився бути їх супутником під час огляду становимща. Він узяв з собою ще двох скіфів, своїх приятелів. Тепер Варкан охоче розповідав усе, що цікавило товаришів, і навіть навчився вимовляти кілька слів їхньою дивною для нього мовою.

Четверо вчених їхали на конях, подарованих їм Сколотом. Варкан сам привів їх і навіть розподілив між товаришами. Найдужчого вороного коня з пишним хвостом одержав під загальні оплески Іван Семенович. Артем був цілком задоволений своїм гнідим тонконогим конем. Дмитро Борисович і Ліда одержали двох спокійних кобил, причому археолог трохи стурбовано спитав Варкана:

— Оця не підведе мене? Вона справді спокійна? Бо я не хотів би сваритися з нею…

Тільки коли Варкан ствердив, що кобила — одна з найспокійніших в усьому великому табуні Сколота, — археолог наважився сісти на неї.

З великою цікавістю оглядали товариші скіфське становимще. Вони бачили високі й пишні намети знатних скіфів, які й самі сиділи біля них, оточені служниками й рабами. Бачили намети звичайних мисливців, які жили з того, що пощастить їм вполювати в лісі, вимінюючи потім шкіри звірів на їжу в знатних скіфів, що мали великі табуни коней. Бачили намети, в яких товпились раби, ті самі люди, що про них розповідав Варкан. Проте хіба не такими самими фактичними рабами були й усі трудящі скіфи, цілком залежні від багатіїв? Адже вони не мали майже ніякого майна, крім намету та злиденного хатнього начиння. Ціле їх життя, їхня праця — були для багатіїв, для знатних скіфів, яким вони пасли худобу, для яких полювали… В цьому науковці теж швидко пересвідчилися, оглядаючи становимще.

Лише дехто з молоді, хто відзначився одвагою та мужністю, завойовував собі відмінне життя. То були дружинники Сколота, та частина дружини, яка складалася з молодих вихідців з трудящої маси. Родинно зв’язані з бідними скіфами, вони не втрачали тих зв’язків і перебуваючи в дружині. Вони не любили знатних скіфів, пихатих і гордовитих, — це було помітно зразу по поведінці Варкана та його друзів. Становище в дружині давало їм можливість триматися дещо незалежно. Проте знатні скіфи відплачували їм такою самою нелюбов’ю, ставились до них навіть презирливо, бо деякі з молодих дружинників навіть поріднилися з нащадками грецьких полонених.

Дійшовши цього висновку, Артем знов згадав відповідь Варкана на його запитання, поставлене в наметі тієї пам’ятної ночі. Чому Варкан уникав ясної відповіді?.. Обов’язково треба буде допитатися в нього!.. Тільки, очевидно, не тепер.

Очі археолога палали, і Варкан ледве встигав відповідати на запитання Дмитра Борисовича, який збуджено пояснював:

— Дуже цікаво, дуже. Бачите, Артеме, в них, у цих скіфів, зберігся цілком той лад, що його описував іще Геродот. Стародавній грецький історик писав, що скіфи складаються з різних племен, причому ті племена неоднаково розвинені, отже, відрізняються громадським ладом і звичаями. Деякі племена перебувають в стадії кочівників, інші стали хліборобами. От ми з вами тепер знаходимось у племені кочівників — мисливців і воїнів. Варкан каже, що неподалік живе підлегле відгалуження цього племені, що займається хліборобством та примушене обмінюватися з племенем Варкана своїми виробами. Надзвичайно! От встигнути б усе побачити, все вивчити!..

Становимще розгорталося перед товаришами, як ціле містечко. Вздовж нього йшла одна велика головна вулиця, вірніше, широкий шлях, який потім повертав і йшов поруч лісу.

Переважна більшість наметів і великих возів стояла геть далі від того шляху. І там уже не було ніяких вулиць. Гострі конуси наметів підносились і праворуч, і ліворуч; подекуди між ними залишалися тільки вузькі проходи. Подекуди окремі намети стояли мов серед невеличкого майдану. Здебільшого це були намети знатних скіфів, старшин.

Ці намети стояли не просто на землі, а на возах, подібних до величезних барок, поставлених на масивні громіздкі колеса. Тільки невеличкі намети бідних скіфів з грубої прядивної тканини стояли на землі. Таких було найбільше, але вони тісно тулилися один до одного. Зовсім окремо стояли великі намети з повсті червоного кольору. Вони належали найбагатшим скіфам. Навколо них, на певній віддалі, звичайно стояло багато маленьких наметів і возів, де жили родичі знатного скіфа, його служники й раби.