«Будь-які психологічні проблеми можна вирішити! Але не робіть цього за чашкою кави з подругою, а довіртеся досвідченому фахівцеві!»

«Здається, це те, що мені потрібно, — подумала я, затиснувши в руці клаптик паперу. Адже на Заході кожен має персонального психотерапевта, то чим ми гірші? А лікуватися, на жаль, є від чого! Син — двієчник за дванадцятибальною системою, як його тільки в школі тримають. Чоловік мене не помічає. На день народження пательню подарував, а я хотіла норкову шубу. Начальник по імені-батькові називає — мабуть, скоро попаду під скорочення. У наш час залишитися без роботи — це повний пшик». Отак розмірковуючи, попрямувала за вказаною адресою.

— Лікарю, мене ніхто не любить.

— Це безпідставна фобія. Куди я подів свої окуляри? Ви часом на них не сіли?

— Вони у вас на чолі. Останнім часом я перебуваю в постійному стресі…

— Навчіться розслаблятися. Не перевтомлюйтеся. Більше бувайте на свіжому повітрі. Хвилинку! Вам не дме? Я зачиню двері. Один мій приятель заробив від протягу неврит тройничного нерва.

— Не дме… і з рук валиться усе…

— Притримуйтеся дієти. Перепрошую, ви оплатили у касі? Будь-ласка, покажіть чек. Добре. У нашому розпорядженні сорок п'ять хвилин. З рук, кажете. Не слід зловживати алкоголем. І покиньте курити.

— Як же я зможу розслабитися без цигарки?

— Навіщо вам розслаблятися?

— Ну, ви ж щойно казали.

— А… Так-так. Стривайте, я лише вставлю у шпарку ключ, бо мені здається, звідти все ж таки дме.

— А з алкоголю п'ю лише кефір. Там мало градусів, десь так два-три.

— Перейдіть на йогурти. Ви не звернули увагу, у коридорі багато пацієнтів?

— Здається, двоє.

— Двоє, добре. Дуже добре. Та-ак… То, кажете, ваша теща намагалася вас отруїти?

— Чия теща? — не зрозуміла я.

— Ваша. Моя вже три роки як віддала Богові душу. Царство їй небесне. Який борщ варила! Шкарпетки мені прала, дітей моїх виховувала. Свята була жінка.

— А ви що — вдівець?

— Що ви мелете? Сплюньте негайно! Через ліве плече, а не через праве, і по дереву постукайте. Та що ви по прескартону лупите, це ж нічого не дасть! — розсердився лікар.

— Пробачте, будь-ласка. А де у вашому кабінеті дерево?

— На підвіконні. Сам постійно туди ходжу.

Я підійшла до вікна, відхилила штору і чемно зробила все, як казав лікар.

— На чому ми зупинилися? — запитав він, нервово скубаючи себе за підборіддя.

— На тещі, — нагадала я. — Тобто, на йогуртах.

— Вона намагалася підсипати отруту в йогурт?

— Лікарю, — не витерпіла я. — Ви мене, здається, з кимсь плутаєте.

— Можливо, — погодився він, задумливо розглядаючи власні нігті. — Я ж один, а вас багато. Дуже багато. І хоч би хто щось радісне сказав. Так ні: чіпляєтесь з різними дурницями. Той темряви боїться, у того хом'ячок удавився… Можна подумати, я темряви не боюся. А хом'ячків із дитинства не зношу. Огидні вони!

— Не правда, — вступилась я за хом'ячків. — Вони милі.

— Ну от, і ви така ж… — приречено пробурмотів лікар і заплакав.

— У вас стрес, — я дочекалась, поки він заспокоїться. — Забагато працюєте. Вам треба відпочити.

— Не смішіть! — він махнув рукою. — У мене двоє дітей. їх годувати треба. Черевики купити, в люди вивести. Однієї зубної пасти йде чотири тюбики на тиждень. Підозрюю, що вони її їдять. Де я маю час на відпочинок?

— Розумію, — я співчутливо похитала головою. — Я також у дитинстві їла зубну пасту.

— Так я й думав! — плеснув себе по коліну лікар. — Це ж шкідливо!

— Не знаю. У той час її виготовляли без емульгаторів.

— Я про свою пасту, а не про вашу. А-а… — продовжував лікар. — Не звертайте на мене увагу. Невеличкий психосоматичний розлад. Минеться.

— У кого розлад: у вас чи у мене? — не зрозуміла я.

— У вас, звичайно. Я не маю права хворіти. Я ж лікар.

— Розумію, інакше від вас утечуть всі пацієнти.

— Та скільки там тих пацієнтів, — відмахнувся лікар. — Народ же у нас як? Кожен вважає себе видатним лікарем і педагогом. Ні, щоб до фахівця звернутися, сидять, самолікуванням займаються. Жаліються випадковим людям. Каву п’ють. А то й горілку.

— А знаєте, що? Давайте вип'ємо кави?

— Ні в якому разі! — категорично заявив лікар і почухав литку. — Кофеїн збуджує нервову систему.

— Дурниці! Він надає енергії і повертає до життя. Давайте-давайте, он у вас на полиці банка стоїть.