Територія Галичини стала ареною діяльності не тільки польських спецслужб. Мали місце факти вербовки вояків та старшин УГА розвідками Румунії та Чехословаччини, країн, котрі окупували Північну Буковину та Закарпаття. До ЗУНР прибували й емісари розвідок країн Антанти і США. Увага спецслужб цих країн до Галичини була викликана насамперед потребою в інформації для їхньої делегації на Паризькій мирній конференції, котра, зокрема, вирішувала і питання про майбутнє західноукраїнського регіону. Не зайвим буде сказати, що відомості розвідки відігравали суттєву роль при формуванні позицій цих держав на Паризькому форумі. Особливо це стосувалося США, що можна пояснити великим впливом на їх президента В.Вільсона з боку начальника військової розвідки США полковника Хауза. За словами англійського прем'єр-міністра Д.Ллойд Джорджа, "жодна людина не відігравала такої активної, послідовної й корисної ролі у відношеннях президента Вільсона до Європи, як полковник Хауз... Голос Хауза був голосом Вільсона" [570] .

До складу "відділу політичної інформації" делегації США у Парижі входила велика група американських розвідників на чолі з заступником начальника військової розвідки США полковником Ван Деманом. Цьому підрозділу підпорядковувалися американські резидентури у Варшаві, Відні, Ясах, Константинополі. Групи американських розвідників з військово-морської розвідки попрямували до ряду міст України, в тому числі і до Львова [571] . На землях Галичини працювали розвідувальні групи США на чолі з капітанами Фостером, Новаком, Купером та іншими офіцерами. 7 квітня 1919 р. до Станіслава прибула військова місія США у складі капітанів Бахмана і Респера [572] .

У лютому 1919 р. під проводом колишнього посла Франції в Росії Нуланса почала роботу "міжсоюзницька місія" в Польщі, до складу якої увійшли розвідники Франції, Англії, США, Італії. Уповноважений Паризького форуму французький генерал Бартелемі зі своїми помічниками об'їздив весь західноукраїнський регіон, відвідав його центри Львів, Дрогобич, Хуст та інші міста [573] . За завданням члена "міжсоюзницької місії" у Варшаві Вейда до Львова прибув емісар англійського командування капітан Джонсон. Незабаром тут з'явився і сам полковник Вейд. Англійські розвідники збирали матеріал про становище в Галичині, розробляли проекти демаркаційної лінії між польською армією та УГА [574] .

Емісари розвідок країн Антанти і США розгорнули створення агентурних мереж у Львові, Станіславі, Дрогобичі та інших містах регіону, підтримували дії польської розвідки [575] . Зусилля спецслужб вищезгаданих великих держав, хоча й не завжди прямо, фактично були спрямовані проти державних інтересів ЗУНР. Ці країни не приховували своїх намагань вирішити долю західноукраїнських земель на користь Польщі, Румунії та Чехословаччини як членів запроектованої "Малої Антанти". Інформація їхніх розвідок використовувалась здебільшого не на користь представників України в Парижі, тим більше, що в Галичині складалася справді скрутна для уряду республіки та УГА ситуація.

Ще одним серйозним чинником оперативної обстановки в ЗУНР, крім згаданої активної роботи іноземних спецслужб та наявності польських підпільних формувань, було погіршення внутрішньополітичної ситуації в умовах воєнного часу. Спостерігалося послаблення діяльності апарату державного управління, зростало дезертирство з армії на грунті деморалізації частини вояків під впливом бойових невдач, прогресувала кримінальна злочинність. Все це якраз і свідчило про нагальну потребу створення державних структур з функціями захисту існуючого ладу, охорони життєво важливих об'єктів народного господарства, підтримки належного порядку в суспільстві.

Уже в перші листопадові дні визвольних змагань 1918 р. у Галичині були роззброєні всі підрозділи австро-угорської жандармерії, а натомість створено "державну міліцію" з добровольців. Для роботи в новому органі залучалися колишні австрійські жандарми-українці. Але їх було мало. Тому міліція здебільшого рекрутувалася з людей, які для цієї служби не мали ніякої кваліфікації, а вступали туди, щоб уникнути служби у бойових частинах. І, як наслідок, міліція не змогла виконати поставлені перед нею завдання. Це спонукало повітові центри розпочати організацію своєї, "правильної" сторожі безпеки. У деяких місцевостях за створення повітових команд жандармерії взялися старшини та підстаршини розпущеної австрійської жандармерії. Це була дуже важка праця і знову ж таки в першу чергу через відсутність належної кількості фахівців, а також у зв'язку з різними підходами повітових керівників до принципів підбору кадрів та службових обов'язків команд [576] .

У листопаді 1918 р. згідно з рішенням уряду ЗУНР на основі закону Австро-Угорської імперії про жандармерію від 25 грудня 1894 р. почав формуватися "Корпус Української Державної Жандармерії", підпорядкований Державному секретаріату військових справ. Корпус мав і скорочену назву - "Державна жандармерія" (ДЖ). Її центральна команда (керівництво) під проводом майора Л.Індишевського знаходилась у Львові. Вийшов наказ, що зобов'язував уже існуючі повітові команди продовжувати свою діяльність, керуючись старими австрійськими законами і постановами, перейнятими Українською Національною Радою, аж до розробки нової нормативної бази. Підрозділи міліції були підпорядковані ДЖ як допоміжні формування. Передбачалося, що в разі потреби в розпорядження корпусу надавалися загони ополчення. Військовим і цивільним відомствам заборонялося втручатися в роботу та кадрові питання жандармерії. Зверталась увага командантів (командирів) повітових команд на необхідність результативного контролю за роботою підлеглих [577] .

Щоб якось зарадити нестачі старшинських кадрів, керівництво ДЖ призначило трьох так званих "експонованих старшин", яким підпорядкувало жандармерію у військово-територіальних регіонах, введених Держсекретаріатом військових справ. Місцями перебування експонованих старшин були: Львів (тимчасово - Жовква), Станіслав, Тернопіль. Відповідно до військово-територіального поділу ЗУНР сформовано 23 відділи жандармерії з дислокацією у таких містах: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянік, Самбір, Сокаль, Рава-Руська, Городок-Ягайлонський, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, Бережани, Стрий, Долина, Станіслав, Городенка, Коломия, Заставна, Чернівці. Команда Державної жандармерії ділилася на відділи і станиці. Якщо станиця знаходилась в адміністративному центрі, то вона отримувала назву повітової команди. Начальниками відділів призначалися старшини, керівниками повітових команд - повітові вахмайстри, станиці очолювали вахмайстри I і II класу. Окремі повітові команди підлягали прямо експонованим старшинам, а ті - керівництву ДЖ. Після відходу українських військ зі Львова керівництво Державної жандармерії разом з урядом переїхало до Тернополя, а потім до Станіслава, де перебувало аж до загального відступу УГА в травні 1919 р. Для контролю за поточною роботою підрозділів ДЖ на запроваджену посаду інспектора жандармерії призначається полковник австрійської жандармерії О.Гаванський [578] .