Шрифт:
Марципанова Акробатка на мить замислилась, забганковіння прокотилося ЇЇ обличчям. Вона поворушила губами, ніби рахуючи невідомі числа, а потім спитала в Анаґи:
«А якщо ми поклянемося на Вбивчому Написі, що за добу повернемося на чолі підмоги, ти даш нам прохід?»
«З Написом не варто жартувати. Ви не встигнете і переселитесь у якусь ганебну явність».
«Я приведу сюди Німу Розвідницю та її дівчат. Кращі від них вояки є тільки в Південному квадранті. Рушення вам все одно не допоможе. Воно розбіжиться, тільки-но побачить живого садхузаґа».
Тепер замислився ґном. Він закинув голову і носом втягнув повітря.
«Можеш не принюхуватися. Садхузаґи за десять ліґ відси. Я бачила їх зранку. Вони величезні і йдуть дуже повільно. Раніше, ніж завтра опівдні, вони тут не з'являться», — заспокоїла головатого воєначальника дівчина. І додала, потиснувши Аназі мозолясту долоню: «А ґоблінів відіб'ють жуки. Вони це вміють».
«Ви поклянетеся», — вирішив ґном.
Вони рушили за Анаґою у напрямі Гори. Жуки торохтіли ззаду, ніби конвой.
За хвилину прочанин побачив дугастий отвір у скелях. Темряву за аркою освітлювали смолоскипи. Загін проминув розбірний міст над стрімким проваллям і заглибився у надра Райдужної Гори. Широкий прохід забирав праворуч, але вони завернули до вужчого відгалуження й опинилися на сходах. Тут теж горіли смолоскипи і двійко сторожових жуків кинулося їм назустріч. Анаґа коротко свиснув, і червоні охоронці відступили до бічної ніші.
Сходи вивели їх до круглої склепінчастої зали. Верхня частина печерної споруди губилася у мороці, середня виблискувала полірованим гранітом. До висоти людського зросту стіни зали прикрашала мозаїка. Зображені там тварини і люди билися між собою, текла викладена червоною смальтою кров. Посередині зали, на шестикутній платформі, стояв сніжно-білий мармуровий моноліт заввишки півтора людського зросту. Його вкривали написи.
Анемподест наблизився до каменя. Ніколи за своє життя він не бачив такої строкатості письмен, знаків і символів. Здавалося, сотні народів з десятка світів зібралися колись у цій залі, щоби залишити свої автографи на м'якому мармурі. Видовбані знаки були забиті чорною пастою і легко розпізнавалися у непевному миготінні смолоскипів.
«Шукайте накреслення ваших народів», — наказав ґном.
Сапфіра обійшла моноліт і вказала на латинський напис:
NEC CRESCIT, NEC POST MORTEM DURARE VIDETUR [37]
37
«Ні рости, ні існувати по смерті не можуть» (лат.).
«Доторкнися до Напису», — звернулася до прочанина Марципанова Акробатка.
Анемподест поклав долоню на літери. Так само зробила й дівчина.
Прочанин відчув на кінчиках пальців дивне пощипування, ніби вони були змащені офортною рідиною. Він озирнувся навколо. На зосереджених обличчях тубільців застиг смертельний переляк перед святинею. «Це просто сон», — заспокоїв себе прочанин і почав пошепки проказувати молитву.
«Кляніться!» — звелів Анаґа.
Сапфіра промовила:
«Я, дочка удови і фігурантка Катарактного Театру Сапфіра Прокуреста, клянуся на Вбивчому Написі повернутися сюди не пізніше як за добу і привести з собою загін воїтельок на чолі з провідницею, ім'я котрої мені невідоме, а псевдо — Німа Розвідниця. Нехай за порушення цієї присяги мене знищать Сили, що перебувають тут від часів сотворення Сущого. Я сказала».
Прочанин відчув, як серце його закалатало і, повільно, підбираючи слова, проговорив:
«Я, прочанин до Святого Божого граду Єрусалиму, на ім'я Анемподест, а в миру Андрій, син Костянтина і Параскеви Кульчицьких, клянуся на цьому Написі, що повернуся сюди за добу разом із Сапфірою і воїтельками. Так мною сказано».
«Засвідчено», — хором сказали присутні тубільці, а жуки заторохтіли.
«Шлях відкрито», — через хвилину мовчання виголосив Анаґа.
Процесія повернула на сходи і вийшла у широкий прохід. Головатий ґном вклонився Сапфірі й розтанув у темряві разом із своїм почтом.
«А ми встигнемо?» — запитав Анемподест.
«Мовчи! — Акробатка затулила йому рота долонею. — У клятві, даній Вбивчому Написові, не можна сумніватися. Шкідливо для здоров'я».
«Знову Зумовленість?»
«Так».
«А що тепер?»
«Звільни міхур, он там, за тим стовпом, і рушаймо далі».
Анемподест скористався порадою. Він зайшов за стовп і проснувся.
У ту мить, коли свідомість прочанина поверталась з Опадла до Матні, отаман Приблуда спорожнив великий келих мозельського і приклав до рота мереживну хустинку з вензелем Гелени Гонської.
«Як Вам подобається desert [38] ? — спитав він Гелену. — Я навмисно наказав залити марципани вересовим медом і додати туди суничного сиропу. Це найкраще завершення вечері з оленячим м'ясом, якщо немає petit-beurre [39] . Здається, кухар якщо й не досяг симфонії, то принаймні perelegantes [40] смакова композиція йому вдалася».
38
Desert (франц.) — десерт, завершальна страва.
39
Petit beurre (франц.) — сухе печиво.
40
Perelegantes (лат.) — вишукана.