Але часи змінились. Золотопромисловці тепер розпоряджалися всім і всіма; вони диктували свої умови рудокопам і старателям. Розбіжність інтересів дедалі глибше розмежовувала та відштовхувала ці дві групи. Це було помітно і на балу у Фріско, поки шампанське, пиво та віскі, на яке не поскупився господар, не зробили своєї справи і все не перемішалося в загальній веселій гульні, як здавна велося на приїсках у новорічні ночі.

Спочатку все було тихо і добропристойно. Велику залу ресторану в готелі «Західна зірка», де жив Фріско, звільнили під танці; підлогу до блиску натерли воском. Фріско найняв духовий оркестр; на стойку в барі поставили бочки з вином. Дружини рудокопів та старателів сиділи на лавах, розставлених попід стінами; деякі з них тримали на руках немовлят, більшенькі діти горнулись до материних колін. Чоловіки, підчепурившись заради свята, у кращих своїх костюмах, юрмились неподалік.

Найповажніші гості, а також управляючі рудниками та їхні дружини скупчились у протилежному кінці танцювального залу. Білосніжна, пишна, акуратно розчесана борода Енгори Девіса одразу впадала у вічі. Педді Кеван, що убрався у новенький костюм з магазину готового одягу та напомадив свою руду чуприну, крутився біля них. Це був перший вихід Педді Кевана у світ, і всі потішалися з того, як швидко він втулився до товариства отців приїску й міста.

Фріско хоче показати, думали його давні товариші, що хоч він і залетів високо і йому тепер друг і сват кожен золотопромисловець та комерсант, все-таки він не повернувся до них плечима. Містер де Морфе, думали нові Фріскові друзі, хоче показати нам, що він у найкращих стосунках з усіма.

Ці нові його друзі прийшли на бал у фраках та крохмальній білизні, а дружини управляючих — у вечірніх туалетах. Деякі з них уже перебралися в бунгало, які вони спорудили собі поблизу рудників. Місіс Доусет, пишнотіла блондинка з розкішними плечима, що молочно біліли над корсажем з лілового атласу, — була дуже збуджена. Чоловіки не раз говорили, що вони ладні піти на край світу, аби лиш подивитись на плечі місіс Доусет. І місіс Доусет не ховала своїх плечей. Сукня, в якій вона красувалася у Фріско на балу, мала таке декольте, що ледь не повністю відкривало її важкі білі перса.

З-під поношеного каштанового шовкового плаття місіс Арчі Меллісон, навпаки, було видно лише випнуті ключиці, обтягнуті жовтою шкірою. Місіс Меллісон була висока, худа жінка з кінськими зубами, і сміх її також нагадував кінське іржання: його чути було скрізь, коли вона без угаву балакала то з лордом Персі, то з Чарлі де Розом, то з Доррі Дулеттом, то з мсьє та мадам Малон, то з Фробішером з Північного.

Фробішер привів на бал свою молоду дружину-англійку — кругленьку, золотоволосу, синьооку красуню. Сам Фробішер був здоровенний грубуватий чолов’яга; до приїзду на приїски його подруги він жив вовкулакою у своєму будиночку біля рудника і ходив напівголий, зарослий бородою, схожий на втікача-каторжника. Тепер він бороду поголив і взагалі набрав цивілізованішого вигляду, але дружину ревнував скажено. Він не дозволяв їй залишатися вдома, коли йшов на роботу, — вона повинна була йти разом з ним і сидіти цілісінький день у конторі, чекаючи, поки він звільниться. Місіс Фробішер, у білому атласному платті, пошитому, як говорили, до вінчання, була визнана царицею балу, незважаючи на те, що вона так швидко й так добряче підпила, що навіть не помітила, коли її довге золотисте волосся розсипалося в неї по плечах; Лорі довелося сяк-так сколоти його шпильками.

Коли Лілі в чорному газовому платті, з сліпучими діамантами у вухах, ввійшла до зали попідруч зі своїм огрядним чоловіком, у неї був вигляд скромної, сором’язливої дівчинки. Очевидно, їй було суворо наказано не поновляти давніх знайомств. Мсьє Малон, сяючи добродушною посмішкою, стеріг її, немов дракон, і не відступав від неї ні на крок; Лілі навіть не танцювала.

Саллі танцювала з Жаном Робійяром; порівнявшись з Лілі, вона усміхнулася їй.

Лілі відповіла ніжною посмішкою, ледь помітно вклонилась і лукаво підморгнула Саллі.

На початку вечора управляючі танцювали з своїми дружинами або з дружинами інших управляючих та місцевих тузів. Жінки трималися купками, і Фріско крутився між ними, запрошуючи до танцю то одну, то іншу даму. Він приймав гостей з властивою для нього галантною невимушеністю, не забуваючи потанцювати і з дружинами рудокопів: запросив місіс Моллой на польку, а місіс Несбіт — манірну і сварливу щупленьку жіночку в накрохмаленому ситцевому платті з високим коміром — на шотландський танець.

Саллі бачила, як Фріско танцював з Марі та Лорою, і хоч вона час від часу ловила на собі його погляди, проте він до неї ні разу не підійшов. Саллі танцювала з Моррісом, з Олфом Брайрлі та Жаном Робійяром, з Семом Маллетом та Тупим Кайлом, удаючи, ніби їй дуже весело і приємно на цьому балу.

Жінок було не так уже й багато на вечірці. Золотошукачі з далеких таборів, розкиданих по чагарях, прийшли сьогодні в місто, щоб добряче гульнути у новорічну ніч; вони юрмилися біля дверей, пожадливими очима дивлячись на декольтованих жінок, що кружляли по залі в обіймах чепуристих чоловіків. Потім, осмілівши від дарової випивки, самі взялися до діла; в брудних молескінових штанях, у грубих, просякнутих пилюкою сорочках, вони витанцьовували один з одним, зсунувши на потилиці старі повстяні капелюхи та гупаючи підбитими цвяхами черевиками. Розпорядник балу спробував випровадити їх за двері, але Фріско крикнув весело і добродушно:

— Шкварте, хлопці, шкварте! — І гукнув до оркестру: — Ану там, піддайте вогню!

Музиканти «піддавали», не шкодуючи сил, та вже після кількох чарок почали страшенно фальшивити.

Невдовзі всі були п’яні — і музиканти, і танцюристи; один танець змінювався іншим — ще швидшим і запальнішим. Фріско послав по дівчат з домів розпусти, бо кавалерам не вистачало дам. Дівчата змішалися з гостями і танцювали з кожним, хто встигав заволодіти ними.

Арчі Меллісон утинав з Белл, а низенький Боб Доусет крутився з Бертою Алебардою в шаленому лансьє, їхні дружини, очевидно, дивились на це крізь пальці. Місіс Доусет одчайдушно кокетувала з кожним своїм партнером у танцях, і в неї з корсажа раз у раз вивалювалась пишна біла грудь. Час від часу вона запихала її назад, але здебільшого просто йе звертала на це уваги. Всі гості аж покотились від реготу, коли розпорядник балу обвів крейдою калюжу на підлозі. А коли золотоволоса місіс Фробішер верескнула: «Хтось ущипнув мене за ногу!» — трохи не зчинилася бійка. Містер Фробішер викликав на бій по черзі всіх чоловіків, що терлись поблизу його дружини, — а їх було не менше десятка, — проте у відповідь йому лунали тільки вибухи сміху, і зрештою Фріско потяг розгніваного Фробішера до буфету.