На сходах почулися жіночі голоси, шелестіння шовкових та нижніх накрохмалених спідниць, і Белл, Берта та Ніна впурхнули до кімнати. Лілі кинулась до Берти, і та пригорнула її до своїх пишних грудей. Лілі цілувала й стискала в обіймах кожну дівчину по черзі, і всі вони сміялись, цокотіли одна поперед одної та верещали від захвату.

Саллі та Марі дещо збентежились, коли з’явилися гості, але намагались поводитися дружньо й невимушено.

— О, мадам Робійяр! Місіс Гауг! Як приємно знову зустрітися з вами! — радісно звернулась до них Белл. — Та ще в такий день! Ми прийшли привітати Лілі і поздоровити її з великим успіхом.

Лілі вже знову шалено дзвонила й гукала Чарлі. Вона замовила ще шампанського і почала розповідати дівчатам, як зустріла на вулиці мадам Робійяр та місіс Гауг, і яка це була радість для неї, і як вона затягла їх сюди, щоб почастувати бокалом вина та розказати, як вона зробилася мадам Поль Малон і такою респектабельною особою, enfin [20] .

— Нам теж, нам теж розкажи, Лілі! — в один голос закричали Белл та Ніна.

І Лілі почала все з початку.

— Та якось увечері, в кафе, — вела далі Лілі, — я побачила Фріско і розважила душу: все розказала йому про того свиню Ріваля й про те, яка я нещасна. «А на біса тобі Ріваль? — сказав Фріско. — Кинь його!» Ну, я так і зробила, і Фріско відкрив мені, якими справами він орудує і як я можу допомогти йому, підбивши одного товстосума вкласти гроші в золотопромисловий синдикат.

— А ти не зустрічала в Парижі мадам? — перебила її Белл.

— Мадам Марсель? — Лілі дзвінкоголосе засміялась. — Ще б пак! Тільки тепер вона мадам д’Оней, самі розумієте! І така побожна, благочестива — ого-го! Вдова лікаря, що помер, бідолаха, в цій жахливій Австралії, але перед смертю все-таки встиг непогано заробити на золоті й залишив своїй вірній Матільді чималий капіталець.

Берта та Ніна пирснули сміхом, але Белл скипіла.

— Стара сука! — обурено закричала вона. — Вона знала, як я хочу мати свій дім, і хтозна-відколи обіцяла віддати мені свою халупу, якщо буде їхати. А потім продала її потай від нас, та й нас самих хотіла перепродати отому клятому італійцю, якого вже раз судили за те, що він купив якусь дівчину за шістдесят п’ять фунтів. Але Берта й Ніна пішли зі мною, і ми зараз працюємо разом. Тепер уже не ті часи, Лілі. У хлопців нема того розмаху, що колись. А скільки різних шахраїв та бандитів розвелося на приїсках, коли б тільки знала!

— Проте Арчі досі говорить, що Белл найвродливіша жінка в місті, — лукаво докинула Ніна.

— Помовч! — гарикнула на неї Белл. — В Арчі є дружина й діти, а я зовсім не хочу, щоб про мене і мій дім плескали казна-що.

Вона неспокійно позирала то на Саллі, то на Марі.

— Ну, тут усі друзі, Белл, — прощебетала Лілі. — Ми нічого не будемо плескати.

— А як же твій товстосум, Лілі? Виклав він грошики Фріско? — запитала Ніна.

— Ще й як! — безтурботно відповіла Лілі. — Фріско привіз мсьє Малона в «Птіт фолі», де я танцювала й співала. Нареготався ж він, бідолаха! А потім почав приходити щовечора — сидів, сміявся та все упадав коло мене. Я іноді цілувала його лису маківку і казала, що обожнюю його, — адже він такий симпатичний пузанчик і серце в нього з щирого золота. А він казав мені, що дуже самотній, відколи померла його дружина. Одне слово, для Лілі наймається квартира — такий собі елегантний особнячок, — а Фріско теж задоволений, бо мсьє Малон згоден вкласти свої гроші в Паризький золотопромисловий синдикат.

Лілі передихнула, щоб налити собі вина.

— Voyons [21] , ми забули про вино! — вигукнула вона. — Підставляйте ваші бокали, mes ch'eres! [22] — І заторохтіла далі: — Так от уявіть собі, що після цього мій Поль починає казитись від ревнощів. Вимагає, щоб я перестала співати й танцювати в кафешантани Я кажу йому, що цього не буде, — сьогодні кину роботу, а завтра він кине мене. І що тоді? Хай йому чорт, з своєю пісенькою я мала неймовірний успіх. В ній співалось про маленьке індиченя, що потрапляє на ферму й амурничає з дамами, тобто з курми, на птичні. Un peu m'echant, mais tr'es amusant [23] . Я була цим малим індиченям. На мені був лише пояс із пір’я та великий пишний хвіст. А заждіть, зараз я вам покажу…

Миттю скинувши з себе плаття, нижню спідницю та довгі мереживні панталони, Лілі з тріумфом сказала:

— Ця пісенька доконала бідолашного Поля. Він був enrag'e [24] , ну зовсім з розуму звихнувся. «Я одружуся з тобою, — сказав він, — ти будеш співати й танцювати тільки для мене, золотко». — «Ну що ж, — кажу, — давай, котусю». Отак я й стала мадам Малон. Всі Малони просто показились. Та нам начхати на них. Мій Поль сам собі хазяїн. Він ніколи ще не був такий щасливий, як тепер, каже він, і всім про це хвалиться. І користується своїм щастям скільки душа бажає, sacr'e bleu [25] !