У старателів на Аделіні, одному з боулдерських рудників, справи йшли непогано. Та коли на наділ ринуло не менще сотні старателів і закілкувало ділянки, промисловці знову перейшли в наступ. Орендатори-здольщики, що напевне були підставними особами компаній, почали брати руду із старательських відвалів.

Старателі навіть нестямились, як двадцять чоловік опинилися у фрімантлській в’язниці; серед них був і Дінні.

Знову по всіх приїсках покотилася хвиля багатолюдних мітингів протесту; вони виникали стихійно — і на ділянках, і на вулицях, і в громадських приміщеннях міст.

— До якого тільки шахрайства не вдавалися компанії, — розповідав Дінні. — Взяти хоча б те, як вони умисне сфабрикували позов проти своїх здольщиків на Боулдері й підсунули його до верховного суду, щоб потім було на що посилатись. Коли старателі зачули, що в суді розглядатиметься позов Хеннанського об’єднання золотопромисловців до здольщика Каулі, керівники Спілки одразу насторожились.

Вони з’ясували цю справу і заявили, що ніхто не давав повіреним Спілки ніяких вказівок щодо цього пройдисвіта. Каулі кинув свою ділянку, коли почалися утиски старателів. Напарники, з якими він раніше працював, свідчили, що відтоді вони його навіть у вічі не бачили і що жодних прав на ділянку він не має.

Каулі найнявся на роботу до Хеннанського об’єднання золотопромисловців. Це все, що вони про нього знали. І все-таки першою справою, призначеною для розгляду в верховному суді, була справа Каулі, а не Маккарті, Хорана чи інші, давно вже розглянуті приїсковим інспектором. Потім розкрилося, що приїсковий інспектор сам передав справу Каулі до верховного суду. Звичайно, Спілка захисту старательських прав рішуче відмежувалась від Каулі та його процесу.

Старателі зрозуміли, що це пастка. Справи їхні були відкладені на вимогу золотопромислових компаній, що стояли за плечима здольщиків; компанії розраховували, що суд прийме в справі Каулі рішення, яке зв’яже старателям руки і ноги. Але ті лише посміювались: ні, їх на такому не обдуриш —надто дешевий трюк.

Лише деякі старателі визнали новий закон і погодилися сплачувати компаніям данину за право добувати розсипне золото на їхніх наділах. Але їх швидко розкусили. Це підставні особи, казали старателі. Бо хто ж піде на таке ганебне діло?

Коли один здольщик на Боулдері зупинив свою підводу біля відвалів Дена Ші, Ден запитав його, чого йому тут треба. Здольщик відповів, що обробляє відвали на наділі компанії і хоче вивезти руду.

— І не надійся! — сказав йому Ші. — Руда — з моєї шахти, й відвали — мої.

На суді Ші визнавав, що взяв коня за вудила, одвів убік, відчепив посторонки і перекинув воза.

Але здольщик заприсягався, що Ші ображав його, відштовхнув геть, почав погрожувати, і два поліцейських, які навмисне вешталися поблизу, засвідчили його слова. Кожному було ясно, що все це підстроєно від початку до кінця. А проте Ші опинився за гратами.

Старателі вирішили, що будуть і без Ші вивозити руду з його відвалів. Вранці, коли загримотіли тази, на загальні збори зійшлися всі старателі з довколишніх ділянок. Керівники Спілки пояснили становище: настав час діяти.

До відвалів Ші пригнали чотири підводи, навантажили їх породою і повезли до промивальні за Браун-Хілл. Кількасот чоловік ішло позаду, охороняючи валку. В Браун-Хіллі їх зустріла кінна поліція на чолі з сержантом. Казали, що якийсь здольщик з Боулдера звернувся до поліції, щоб вона арештувала старателів, які вивозили руду. Сержант Сміт намагався виграти час. Він попросив старателів почекати, поки прибудуть приїсковий інспектор та начальник поліції Ньюлендс. Вони вже в дорозі — хочуть особисто розібратися в усій цій справі.

Інспектор не приїхав, а Ньюлендс та агент розшукної поліції невдовзі примчали верхи на конях. Було цілком очевидно, що вони хочуть забрати підводи й арештувати візників. Але старателів того дня краще було не чіпати. Коли кінні поліцейські пробилися до підвід і почали стягати візників та видирати з рук віжки, їх відтиснули. Побачивши, що вони з усіх боків оточені розлюченим натовпом, поліцейські відступили, а підводи під переможні вигуки сотень старателів рушили Далі.

Спорожнивши підводи, старателі знову повернулися до відвалів, набрали руди й одвезли її до місця промивання. Люди наполегливо працювали весь день, не відступаючи від свого плану. Начальник поліції Ньюлендс попередив Майка Берка, що це йому вилізе боком.

Та неприємності дещо забарилися, бо в цей час, відсидівши свій строк у фрімантлській в’язниці, на приїски повернулася перша партія заарештованих в Аделіні.

Їм влаштували урочисту зустріч. Тисячі старателів з дружинами й дітьми прийшли на вокзал. Саллі теж пішла зустріти Дінні. Звільнених зв’язниці старателів посадили на лінійку, запряжену четвериком, і під звуки оркестру, з розгорнутими прапорами повезли до міста. Закрита парасолька, яку, мов корогву, несли попереду процесії, викликала загальний регіт і глузливі вигуки глядачів, що товпилися обабіч дороги. Населення міста радісно вітало і звільнених з в’язниці, і всіх їхніх товаришів, що йшли стрункими колонами під сліпучим промінням полуденного сонця.