Не можна сказати, щоб Олф дуже зрадів, коли, поверта чись одного разу додому, зустрів Педді і той, ухопивши його за руку, сказав:

— Моє шанування, містер Брайрлі! Я до вас, як завжди, з щирою душею, а що про вас плещуть, то для мене пусте.

— Дякую, Педді, — сказав Олф сухо, намагаючись зрозуміти, що потрібно від нього цьому молодому негідникові.

Самовпевненість Педді, гострий насмішкуватий погляд його водянисто-блакитних очей викликали в Олфа глухе раздратування. Здавалось, Педді рознюхує, як подіяло на Олфа вороже ставлення до нього старателів, і робить для себе якісь висновки.

Тепер Педді був уже не такий худющий та миршавий, як раніше; він витягся і став міцним парубчаком, хоч, може, й не дуже привабливим на вигляд. Його бліде кирпате обличчя й зараз було поцятковане крупним ластовинням. Пасма цупкого волосся рудою щетиною стирчали крізь старий, продертий капелюх. Але очі дивилися гостро й допитливо з-під білястих вій, і в усій зовнішності цього молодика мимовільно відчувалися неабиякі здібності та якась прихована внутрішня сила. Педді Кеван поводився тепер як дорослий мужчина, і розмовляв з усіма як рівня.

Олфове роздратування замінилося насмішкуватою цікавістю, коли Педді раптом сказав:

— Бачте, в чім річ, містер Брайрлі: я вважаю, що кожен має право захищати свої інтереси. І ніхто на нашому приїску не зробив цього так рішуче й одверто, як ви. Я дуже високої думки про вас, містер Брайрлі, але, по щирості, ви теж не добачили дечого в усій цій історії з розсипним золотом. Це — добра справа. Потрібна нашій країні. Я — за місцевий капітал, за те, щоб гроші залишалися на приїсках. Куди подінемось ми, якщо в нас тут почнуть хазяйнувати різні іноземці? Їй-бо, таким чесним людям, як ми з вами, тут просто не залишиться місця.

Олф засміявся. Он воно що! Педді, здається, вважає, що вони з ним одного тіста книш.

— Мене цікавить тільки робота й справи компанії Мідас», — сказав він різко.

— Гай-гай…— Педді звернув до селища. — Ваша компанія підведе вас, містер Брайрлі: Фріско полює на «Мідас» за дорученням французького синдикату. Якщо незабаром вам доведеться шукати собі роботу, згадайте про мене — може, я дещо запропоную вам.

— Заважив сто фунтів?

— Чорт забирай, невже правда?! Ото самородочок — є чим поласувати, — сказав Тессі.

Хвилину тому Педді Кеван з хряском розчахнув хвіртку, промчав через садок і вихором влетів на веранду до Гаугів. Бруний, скуйовджений, він прибіг просто з роботи, щоб чимшвидше сповістити про новину.

Якось Дінні сказав про Педді Кевана:

— Якщо цього хлопця трохи пошкребти, з нього так і посиплеться золото. Певне, через те він і не полюбляє митися. Боїться, щоб після нього в тазі не знайшли золотого розсипища.

Дінні й Тессі Ріган сиділи на приступках веранди, де зібралося ще кілька старателів, і, посмоктуючи люльки, обговорювали причини тимчасового затишшя в боротьбі за розсипища. Кріс примостився осторонь на одному з саморобних стільців, оббитих мішковиною, і час від часу докидав якесь зауваження. Педді, з розпатланим рудим чубом і дикими від збудження очима, порушив мирний хід бесіди. Коли хто-небудь з таким виглядом вдирається до гурту, це може означати тільки одне: наставляй вуха, десь знайшли золото — буде новий похід!

Кожен із старателів вмить насторожився, у кожного щось тьохнуло в грудях. Старі, досвідчені золотошукачі, такі, як Дінні й Тессі, удавали, ніби зовсім спокійно сприйняли Педдину новину.

— Ну, а де ж вони ростуть, такі самородки?

— Хто його знайшов — відомо?

— Ніхто ні біса не знає, — випалив Педді. — Приїхав панотець Лонг з Кеноуни і каже, що два хлопці знайшли здоровезний самородок. А більше шановний отець нічого не хоче казати. Поклявся, бачте, зберігати таємницю.

Тессі підвівся й підсмикнув штани.

— Ну, цим він не відбудеться, правда, Дінні? Треба самим поглянути, що там таке, та й манатки про всяк випадок зібрати, якщо…

— Похід уже почався, — перебив його Педді. — Дорога на Кеноуну аж кишить. Я з своїм напарником зараз відчалюю теж.

— Пробачте, мем! — гукнув Дінні Саллі. — На сьогодні обід відміняється!

З веранди всіх наче вітром здуло.

— Ну от, хай йому всячина! — Саллі підійшла до дверей і побачила, що всі вони вже поспішають дорогою до міста: і Дінні, й Тессі Ріган, і Педді, й решта старателів, а позаду всіх — Кріс Кроу. Пораючись біля плити, Саллі запарилась, аж мало не падала з ніг, і їй було до сліз досадно, що вся її праця пішла нінащо. Спересердя вона кляла золоту гарячку й усі золотошукацькі походи на світі. Ще тільки почувши, про що з таким захватом розливається Педді, вона вже знала, чим це скінчиться.