Але зараз їй навряд чи загрожує скрута. Лілова блузка, сіра спідниця й сірі черевички на високих підборах надають їй отого елегантного вигляду, який свідчить про життєвий достаток, а діамант на маленькому персні на лівій руці, здається, справжній.

— Отже, ви пропонуєте мені щось на зразок джентльменської угоди? — нарешті каже Мод з ледь помітною усмішкою.

— Коли ви мене так зосереджено вивчаєте, можете не посміхатися, — зауважую я. — Це розпорошує вашу увагу.

— Ви теж вивчаєте мене, але я не роблю вам зауважень.

— Я лише милуюся вами.

— Облиште дешеві компліменти. На мене вони не впливають.

— Ви пересичені ними.

— Ні. Просто я не така дурепа, як вам здається. А щодо угоди — мушу вам сказати, що я укладаю угоди тільки із своїми роботодавцями.

— Дуже шкодую, що ви так витлумачили мої слова.

— Даруйте, коли помилилась. В такому разі можете бути певні, що й без будь-якої угоди я намагатимусь не турбувати вас.

— Чудово. Тільки цього я й хотів.

— А я хочу ще чогось, — мовить дама, підводячись. — Скажімо, гарно повечеряти. Своїми витівками ви зіпсували мені апетит, але тепер я відчуваю, що він повертається.

— Ще немає шостої… — нагадую я.

— Невже ви живете за годинником? — зводить брови Мод. — Ви не схожі на такого… — І, рушаючи до дверей, додає: — Чекатимете мене внизу, гаразд?

— Мені здається, що цей ресторан аж надто тихий для італійського, — зауважую я.

— Гадаю, що кухня — річ більш суттєва, ніж тиша чи шум, — відказує дама. — Вам не смакує салат?

— Навпаки.

— Але ж ви його не доїли!..

— Чекаю, що буде далі.

Далі приносять «медальйон» з грибами. Ум'явши величезну порцію салату з маслинами й рибою, Мод накидається на імпозантний «медальйон». Я їм повільно: розжовуючи їжу, я за давньою звичкою пережовую й думки. А вони в мене не вельми веселі.

Послання, передане Шмітхагену, було надряпане ще зранку в готелі. Зовсім коротенька довідка про ситуацію, яка утворилася. Тепер залишається чекати інструкцій і каналу для відступу. Відповідь має надійти знову до Шмітхагена, бо я не мав можливості дати іншу адресу. Коли прийде відповідь і чи зможу я найближчим часом побувати у Вісбадені, щоб одержати її, — ось питання, які зараз непокоять мене.

Наливаю собі трохи к'янті. Я б налив і дамі, та її келих і досі повний.

— Ви не п'єте, — кажу я.

— Як правило, я не випиваю більше одного келиха, і то вже тоді, як поїм.

— Не п'єте, не курите…

— А навіщо це?

— Не знаю. Всі так роблять.

«Медальйон» в її тарілці вже зник. Залишилося ще два-три самотніх грибочки, які треба доїсти. Дама прикінчує їх, ковтає трохи вина й тільки після того відповідає:

— Нам здається, що коли ми робимо так, як інші, значить, усе гаразд. А що гаразд? Гаразд із нашим щастям? Але ж усі ті, кого ми наслідуємо, нещасні.

Вона витирає губи лляною серветкою і тягнеться до картки з меню. Десертні страви цілком оволодівають її увагою, отже, тема щастя відпадає. Кельнер у сорочці в чорно-білу рисочку і в малиновій краватці приходить на допомогу. Після довгих консультацій Мод вибирає морозиво із складною назвою, а я задовольняюсь звичайною кавою.

Прибуває морозиво — ціла гора ласощів у великій кришталевій посудині — щось середнє між келихом і вазою для фруктів. Поряд з цією велетенською посудиною чашечка моєї подвійної кави нагадує Гуллівера в країні велетнів.

— Ніколи не думав, що ви така індивідуалістка, — кидаю я, закурюючи сигарету.

— Ой, облиште ці книжні слова, — м'яко заперечує жінка, встромляючи ложечку в гірський масив з морозива.

Може, вона хотіла ще щось додати, але ж морозиво набагато привабливіше, ніж розмова, тому дама повертається до розмови вже після того, як розправляється з морозивом. Повертається, звичайно, не без моєї допомоги.

— Чекаю рецепт, — нагадую я.

— Який рецепт?

— Отой — рецепт щастя.

— Перш ніж чекати від мене чогось подібного, треба було б спочатку поцікавитись — щаслива я чи ні. Що вам може сказати про щастя людина, яка сама не має його?!

— А взагалі хто-небудь його має? Чи знаєте ви таких людей?

— Це складне питання, Альбере. А я тільки службова особа. Такі питання не ставлять службовим особам.

Не знаю — може, це результат нашої маленької суперечки в готелі, але дама зараз більш компанійська, ніж уранці. Оманлива приязність! Мод цілком певна, що я виходив із своєї кімнати, і хто зна, як витлумачила мій вчинок, проте саме цим вчинком я збудив у неї цікавість. Уранці вона майже не звертала на мене уваги, а тепер пильно вивчає.