Томас.Там, де й сподіваюсь, — у Кельні, його постійній схованці.

Райєн.І тепер він у ваших руках?

Томас.Я не зобов'язаний перед вами звітувати. Можу тільки сказати, що Каре вже поза вашою сферою дії.

Райєн.Ви прибрали його…

Томас.Не будемо вдаватися в зайві деталі. (Коротка пауза).

Райєн.Гаразд. Пропонуйте розумну суму й принесіть запис.

Томас.Суму вже названо, містере. І знижки не буде — можете мені повірити. (Пауза, цього разу значно довша).

Райєн.Гаразд, дайте мені послухати цей ваш запис.

Запис — у записі. Слухати це не дуже приємно, особливо коли один з учасників розмови ти сам. Отже, проминаю цю частину стрічки.

Томас.Ну, тепер ви вже готові?

Райєн.Майже. Тільки ще одна маленька деталь.

Томас.Якщо тільки одна…

Райєн.Я вам сплачую цю суму, ви даєте мені фактуру й запис. Але ж і фактура, й запис — це копії, отже, вам нічого не заважає завтра знову прийти до мене й вимагати щось іще. Коротше кажучи, звичайна механіка ланцюгового шантажу.

Томас.Повторюю, я не шантажист. Я займаюсь чесними угодами.

Райєн.Ваші уявлення про чесність мені відомі ще з часів тієї нігерійської афери. Пам'ятаєте?

Томас.Не знаю, як вас переконати, що в мене немає інших копій.

Райєн.Не треба мене переконувати. Однаково я вам не повірю. Тому пропоную дуже простий вихід: я вам даю гроші, а ви мені — розписку. Таким чином ми з вами будемо зв'язані до самої могили, як сіамські близнята.

Томас.Для мене велика честь бути зв'язаним з такою людиною, як ви… Але щоб аж до могили…

Райєн.Іншого виходу немає, Томасе. Ніхто на моєму місці не зробив би інакше. Визнаю, що таке рішення незручне для нас обох і в той же час однаково влаштовує нас. (Коротка пауза).

Томас.Гаразд. Я згоден. Ходімо по гроші.

Райєн.У такий час? Гроші в мене в службовому сейфі. Прийдете завтра, принесете документи, напишете розписку й одержите гроші. Таку фантастичну суму!..

Томас.Я згоден і на це. Завтра об одинадцятій, вас влаштовує?

Райєн.Завжди до ваших послуг…

Ще кілька незначних фраз, і плівка кінчається.

— Хочу почути вашу думку, — каже Сеймур, ховаючи магнітофончик і закурюючи чергову сигарету.

— Гадаю, що Райєн дуже легко погодився на таку суму.

— Маєте рацію.

— Це наштовхує мене на думку, що виплата навряд чи відбудеться.

— А чому? В нього аж дві валізи доларів, і, мабуть, він уже мав змогу пересвідчитися, що банкноти всі до одного фальшиві. А фальшиві долари нічого не варті.

— Томасова розписка теж недорого коштує, — зауважую я. — Ще менше коштуватиме вона, коли Томас виявить, що одержав валізу фальшивих доларів.

— Правильно. Томас розуміє, що Райєн навряд чи скористається розпискою, яка викриває його самого. І коли Томас побачить, що його обдурили, шантаж розпочнеться знову.

— Хочете сказати, що для Райєна історія з платнею — це лише спосіб виграти час?

— Ні. Райєн справді заплатить йому. Цікаво тільки, коли і як?

Сеймур допитливо дивиться на мене.

— Чи не хотіли б ви бути присутні під час цього розрахунку, Майкле?

— Я вже казав вам: вся ця історія мене зовсім не цікавить.

— Ах, так, я забув, що ви ладні навіть ризикувати життям, але тільки в тому випадку, якщо бачите в цьому сенс.

— А як же інакше?

— Просто так: якщо життя чогось варте, то тільки тому, що ним можна ризикувати. Але що вдієш — людина звикла щось цінувати, лише коли існує небезпека втратити це «щось». Кажеш собі: так, життя — сіре, однак ще сіріша Велика нудьга. Чого ви так дивитесь на мене?

— Цікаво, чи ризикнули б ви життям, коли б треба було зробити якесь добро?

— А що робимо зараз ми з вами, Майкле? Ми переслідуємо двох виродків. Боремося із злом.

— Ви боретеся не тому, що це зло, а просто заради боротьби.