А насамперед треба зібрати більше відомостей про Карла Едвіна Сверда.

На аркушику, який йому дав Ренн, крім адреси, було прізвище: «Господиня квартир на винайм Рея Нільсен».

Мартін Бек якраз дійшов до будинку на Тулегатан. Глянувши на таблицю з переліком пожильців, він переконався, що господиня будинку також мешкала там. Таке рідко буває. Ну що ж, може, хоч тут йому пощастить.

Він піднявся на третій поверх і подзвонив.

Сірий фургон, зовні без особливих прикмет, крім хіба номерних знаків. Чоловіки, що обслуговували цей фургон, були в комбінезонах десь такого кольору, як машина, і з їхнього вигляду ніхто б не впізнав, яку роботу вони виконували. Може, слюсарі, а може, робітники якоїсь комунальної служби. Це останнє припущення було слушне.

Скоро шоста, і якщо за найближчі п'ятнадцять хвилин: не станеться нічого надзвичайного, їхній робочий день скінчиться, вони поїдуть додому, годинку присвятять дітям, — а потім засядуть до телевізора, втішатимуться його начебто змістовною, а насправді пустопорожньою програмою.

Мартін Бек не застав нікого в будинку на Тулегатан, зате спіймав двох чоловіків із сірого фургона. Вони сиділи біля свого «фольксвагена» й пили пиво. Від фургона доходив їдкий сморід дезинфекції і ще інший дух, якого не могла перебороти ніяка хімія на світі.

Задні дверці фургона були відчинені, бо його звичайно намагалися провітрювати, як тільки випадала нагода.

Ці два чоловіки виконували особливу й дуже важливу роботу в своєму прекрасному місті. Їхнім щоденним обов'язком було перевозити самогубців та інших малошановних громадян із домашнього оточення в таке, яке їм більше пасувало.

Дехто — наприклад, пожежники, поліція, деякі репортери й інші втаємничені особи — відразу впізнавав цю сіру машину й розумів, про. що йдеться, коли вона з'являлася на вулиці. Але для більшості людей це був звичайний собі фургон, власне, таке враження він і мав справляти. Навіщо навівати на людей смуток і страх, коли вони й так досить залякані й пригнічені.

Як і багато інших людей, що їм доводиться виконувати не вельми приємну роботу, ці двоє чоловіків ставились до своїх обов'язків дуже спокійно й зовсім не драматизували своєї ролі в механізмі так званого суспільства добробуту. Про свої справи вони переважно розмовляли тільки між собою, бо давно переконалися, що іншим дуже неприємно було слухати про таке, а надто як збиралося товариство за чаркою або їхні дружини запрошували когось на чашку кави.

Із поліцією вони зустрічалися щодня, але переважно з рядовими службовцями. Тому їм трохи лестило, що ними зацікавився комісар і навіть сам прийшов сюди.

Говіркіший із них витер рота зворотним боком долоні і сказав:

— Як не пам'ятати. На Бертсгатан, правда?

— Так.

— Хоч прізвище нічого мені не промовляє. Як його звали? Столь?

— Сверд.

— Нічого мені не промовляє. Ми прізвищами не цікавимось.

— Розумію.

— Та ще була неділя, а в неділю в нас повні руки роботи.

— А патрульного, якого я назвав, ви не пам'ятаєте? Кеннета Квастму?

— Ні. Мені до прізвищ байдуже. Але пам'ятаю, що лягавий там стояв, наглядав за нами.

— Це коли ви забирали тіло?

— Еге, коли забирали, — кивнув головою чоловік. — Ми ще вирішили, що він із грубошкірих.

— Цебто як?

— Є два типи лягавих. Такі, що їм вивертає кишки, й такі, що хоч би що. А той навіть носа не затуляв.

— Отже, він весь час стояв там?

— Ну так, я ж кажу. Мабуть, стежив, чи ми сумлінно виконуємо свою роботу.

Його товариш пирхнув і ковтнув пива.

— Ще одне запитання, останнє.

— Катайте.

— Коли ви підіймали тіло, то нічого під ним не помітили? Нічого там не лежало?

— А що там могло лежати?

— Скажімо, автоматичний пістолет або револьвер.

— Пістолет або револьвер? — водій фургона засміявся. — А чим вони відрізняються?

— У револьвері барабан рухомий і обертається, коли стріляєш із нього.

— Ага, це така пукавка, як у ковбоїв?

— Така самісінька. Але річ не в тім, мені-важливо знати, чи взагалі під трупом лежала якась зброя.

— Бачите, комісаре, той клієнт був не вельми свіжий.

— Як це?

— А так, пролежав близько двох місяців… Мартін Бек кивнув головою.

— Ми його підняли на поліетилен, і, поки я склеював краї, Арне змітав черв'яків з підлоги. Ми їх зсипаємо в торбину з якоюсь гидотою, від неї вони відразу скручуються.