Хлопчик деякий час прислухався, чи не пролунає поблизу скрип щебеню або чийсь голос. Проте ніщо не порушувало тиші, і нарешті він наважився — вискочив з-за кущів і через два стрибки опинився біля знайомої ущелини.

Гиря була на місці. Халід взяв її на плече і знову заліз до своєї схованки серед густого колючого чагарника. Тепер треба було чекати темряви.

На світанку Фернан почув дивний стук. Він розплющив очі, натис кнопку лампи і трохи підвівся. У відчинене вікно зі свистом влетів камінь і вдарився об стінку.

Фернан підскочив до вікна і в невиразній напівімлі розгледів унизу маленьку постать.

Через кілька хвилин він втягнув хлопчика в кімнату.

Халідів халат перетворився на дрантя, босі ноги були закривавлені. Міцно стискаючи в руках якийсь мішок, він опустився долі.

— Що трапилось? Що з тобою?

— Нічого, — усміхнувся Халід.

Фернан кинувся до аптечки.

Поки він обмивав та обтирав спиртом і йодом глибокі садна на хлопчикових ногах, той лаконічно відповідав на його запитання.

— Де ти був?

— На горі…

— Чому вночі?

— Не пускали…

— Хто не пускав?

— Поліцейські…

— Які поліцейські?

— Не знаю…

— Але чому не пускали?

— У них наказ…

Поклавши хлопчика на диван, Фернан сердито спитав:

— І якого дідька тебе туди понесло?

Замість відповіді Халід показав на мішок, що так і лишився біля порога.

Фернан насилу витяг з мішка довгастий, дуже важкий предмет і запитливо глянув на Халіда:

— Що це таке?

Але хлопчик нічого не зміг би відповісти, коли б навіть знав: він заснув.

Фернан поклав дивний предмет на підлогу, підійшов до Халіда і накрив його ковдрою. Потім сів навпочіпки і став уважно розглядати шаруватий торець Халідового скарбу.

Це було схоже на сувій, на згорнутий довгий рулончик, але не паперовий, не папірусний, не пергаментний, не шкіряний, а мідний!

Такого Фернан ніколи не бачив. Він навіть не чув про існування подібних предметів.

Він знав про книги на камені, на глиняних черепках, на бересті, на пальмових листках, на кістяних і золотих платівках, на покритих воском дощечках, навіть на черепаховому панцирі.

Але мідний згорток — це щось нове!

Що ж могло бути написано в такій дивній книзі?

Фернан переніс її на стіл, узяв лупу, набір інструментів і почав уважно оглядати дивну Халідову знахідку.

Він так захопився розглядом мідного згортка, що не помітив, як настав ранок, і забув вимкнути лампу.

Можливо, він забув би навіть про сніданок, коли б не делікатний стук у двері.

— Прошу пробачити, пане Гізе. Можна вас на хвилиночку!

Вигляд господаря готелю був надзвичайно стурбований.

— Бачить аллах — не хотів вас тривожити. Але такі діла…

Він простягнув Фернанові газету.

— Що там скоїлось? — запитав Гізе.

— У нас в ХІрбеті приземлились марсіяни!

— Давно? — Гізе засунув газету під пахву і почав повільно розминати сигарету.

— Позавчора! — довірливо нахилившись до Фернана, повідомив господар. — А цієї ночі невідомі грабіжники залізли в монастир Святого Гільйома і викрали скарби монастиря!

— Дивний збіг, — помовчавши, сказав Фернан.

— Ви теж думаєте, що скарби викрали ці марсіянські дияволи?

Господар так і не дочекався відповіді.

Фернан Гізе, втупивши невидющий погляд у стелю, тарабанив по бильцях довгими сильними пальцями.

Коли Гізе повернувся в кімнату, Халід сидів навпочіпки на підлозі і розглядав велику книгу.

— А на стільці незручно? — спитав Фернан.

Халід ніяково усміхнувся, скочив на ноги і поклав книгу на стіл.

— Дивись, дивись, будь ласка. Тобі подобаються ці картинки?

— Дуже. Особливо бики Саммілі!

— Як ти сказав? — перепитав Фернан.

— Бики Саммілі, — повторив хлопчик. — Так називав їх дідусь Джафар.

Він розгорнув книгу на кольоровій глянцевій вклейці. На блакитнуватому фоні яскраво вирізнялись жовтогарячі бізони з важкими нахиленими до землі головами.