Шрифт:
Розгнівався аллах і в пітьмі нічній розбив їх засліплюючим вогнем. І кинув їх у пекло — нижче дна морського. І перетворилася Арабська земля на пустелю…
Майя затамувала подих. Адже це та ж сама легенда! Легенда, двісті років тому записана Іоанном Бейрутським…
…Увечері, за вечерею, вона розповіла дивну легенду своїм товаришам.
— Уявіть собі, що мудрі велети — наші брати з космосу. І їхні вежі — зоряні кораблі. І штурм неба — відліт. І стовп розпечених газів із дюз. І оглушливе ревіння двигунів. І наших далеких предків, що в чорну ніч спостерігали цю картину…
— Знати пташку по льоту, філолога — по уяві, — стомлено пожартував Фернан. — : Ви не ображайтесь — у кожного своя робота. Однак не віриться, щоб якась важлива істина могла зберігатися тисячоліттями в такому недосконалому сховищі, як казка. Казка — не рукопис і навіть не малюнок…
— Я не ображаюсь, — задумливо сказала дівчина. — Послухайте, Фернане, ви не знаєте, чому ущелина Джаббар називається саме так — “Джаббар”?
— Не знаю. А що?
— На одному із північноафриканських діалектів “джаббар” означає “велет”…
— А Гібралтар за старовини називався Геркулесовими стовпами! Ну й що далі?
— Що далі? А далі я хотіла спитати вас, чи знаєте ви пісеньку про шимпанзе?
— Начебто ні, — всміхнувся Фернан.
— Ну, то слухайте!
Кажуть, ніби шимпанзе Можна так навчити, Що, немов людина, він Стане їсти й пити, Розрізнять горілку й ром, В ванній милом митись, Зуби чистить перед сном, На зорі голитись. І читати, й малювать, І ділити, й множить… Та одне лиш — мріять — він Ну ніяк не може. Через ваду цю дрібну Чи мозкове манко Не людина шимпанзе, А звичайна мавпа.РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
І сказала велети…
Від’їхавши од табору кілометрів з десять, Майя і Халід почули гуркіт мотора — низько над ними пролетів вертоліт. Він зробив коло над плато, ще раз пролетів над вершинами й подався у бік табору.
— Хто б це міг бути? — спитала Майя.
Халід тільки покрутив головою. Він ніколи раніше не бачив вертольота.
“Можливо, в таборі щось сталося? Чи не повернутись?” — подумала дівчина. Але потім вирішила, що за час, який минув од їхнього від’їзду, нічого особливого трапитись не могло.
І Майя знову торкнула підборами коня, і він пішов добрим клусом. За десять метрів попереду скакав Халід.
Сонце ще не зійшло, але ось-ось мало з’явитися й відігнати вранішню прохолоду.
Все-таки вони встигли доїхати до сховища раніше, ніж сонце почало припікати по-справжньому.
Важко було уявити собі, що цю похмуру ущелину між чорними скелями колись наповнював кришталевий блиск води, а мертві кам’яні схили вкривала соковита зелень трав та дерев. Здавалося, що тут ніколи не існувало ніяких ознак життя, ніби тут не наша планета, а Місяць або астероїд.
Майя проїхала вздовж ущелини кілометрів два і знову повернулась до її початку — туди, де, за Халідовими словами, містилися печери.
Печер тут було чимало, куди більше, ніж біля скелі з “биками”. Лише на західному боці ущелини Майя налічила шістнадцять ніш та одинадцять глибоких сховищ — вони нагадували вже справжні печери.
Особливо сподобалась Майї одна печера-найглибша і найширша. Піднявши руку, вона не могла дотягтися навіть до половини стіни величезної кам’яної зали. Вхід був з південного боку, і, незважаючи на триметровий коридор, що відділяв залу від входу в печеру, тут було досить видно.
— Можливо, велетами називали раніше ці дві гори? — Майя показала на дві скелі, що стояли насторожі ущелини, — високі, посічені глибокими тріщинами
— Не знаю, — озвався хлопчик. — Ці скелі не мають імен.
Вона зупинилась біля входу й подивилася на східний, положистий бік ущелини. Тут скелі були вивітрені й зруйновані значно більше. Вітер, трохи стримуваний на протилежному березі крутими пасмами скель, був тут єдиним господарем протягом багатьох. тисяч років.
Обстежити всі ці виїмки і печери?.. Таке під силу тільки великій, добре оснащеній експедиції. Навіть якби сюди приїхали й Фернан з Григорієм — все одно вони витратили б на це роки…
Все це Майя добре розуміла. Але водночас. вона мала таке відчуття, яке буває у рибалки, коли він уперше закидає спінінг у незнайому річку і крізь темні шари води “бачить” величезну щуку, що поривається до блешні.. Так само й зараз “бачила” Майя гостроносий міжзоряний корабель, зображений на скелях похмурої ущелини.