Навіть тепер він чомусь весь час згадував то Гасовського, то Костя… Чи не тому, що відчував свою провину перед Костем? Адже Кость міг би зараз сидіти на місці Сені-Сенечки. Міг би, якби Нечай захотів цього. А тепер… Кость вразливий, це всі знають. Дивак! Ніби Нечай міг вчинити інакше. Він ніскілечки не шкодував, що поруч з ним Сеня-Сенечка. Але… припинити розмови, як знову ж таки сказав би Гасовський. Пора!.. Гришка Троян, певне, не марнує часу.

Але Трояна не було видно.

Тоді Нечай зосередився на іншій думці. Треба знайти підходящу ціль. Якийсь транспорт. Якомога більший. Хоча б ті ж «Родопи». Але хто міг відповісти на запитання: що є в трюмах цього транспорта! Де гарантія того, що там не консерви, а снаряди? Ризикувати Нечай не мав права. Коли вже торохнути, то торохнути. Щоб аж небу жарко стало, тільки так.

Діяти треба було напевне, і він відмовився од думки підкласти вибухівку під транспорт.

Їм потрібен танкер! Тоді палаюча нафта розіллється по всій бухті, вогонь перекинеться на транспорти… Він уявив собі цю картину. Але як визначити, де танкер, коли темно, хоч око виколи? Адже часу мало, зовсім мало.

Йому захотілось якомога швидше позбутися вибухівки і живим вибратися з порту. От і Сеня-Сенечка, мабуть, теж не розуміє, чого він, Нечай, зволікає. Чого там думати! Та він примусив себе не поспішати, стримав нетерплячку. Не для того вони забилися в це німецьке пекло, щоб влаштувати холодний фейерверк. Він уже знав, що німців дурничкою не візьмеш. Їх треба бити в саме серце.

Отже, потрібний танкер, тільки танкер…

Нарешті він знайшов те, що шукав. Сумнівів не могло бути. Ще один рух підойми, і «Дельфін» знову слухняно йде під воду. Обернувшись до Сені-Сенечки, Нечай подав знак, що пора починати.

Кіль танкера майже діставав замуленого дна. Видно, ця стара посудина пройшла по морях-океанах багато тисяч миль. Скільки всякої погані було на її крутих боках! Нечай провів рукою по ослизлому залізу і подумав, що доведеться розчистити місце для вибухівки, нічого не вдієш. Зате це був танкер.

Вони приступили до роботи. Розчистили місце для магнітів, потім обидва підковоподібні магніти прикріпили до корпуса танкера і прив'язали до них шкіряні ремені. Холодний піт заливав Нечаєві очі. Відчував, як гупає у скронях кров. Лише кисень, що надходив з балонів, освіжав його. Та ще додавало сили усвідомлення того, що все йде гаразд. Мабуть, він ніколи ще не був такий спокійний, обачливий, як зараз.

Готово! Сеня-Сенечка штовхнув його під бік, даючи зрозуміти, що півділа зроблено.

Тепер треба поставити торпеду так, щоб зарядне відділення було проти магнітів. Ремені вони пропустять крізь дужку, потім Сеня-Сенечка заведе механізм підривника, зарядне відділення з вибухівкою лишиться під днищем танкера, а самі вени на розвантаженій торпеді відійдуть якомога далі і постараються вибратися з порту. Оце і все. Рівно через дві години, коли вони вже будуть у безпечному місці, спрацює годинниковий механізм…

Сеня-Сенечка підняв руку. Порядок!

Тепер можна було відсапнути. Вони знову сіли на свого слухняного «Дельфіна», і Нечай, натиснувши на підойму, відділив носову частину торпеди з вибухівкою від її корпуса. На якусь мить полегшена торпеда втратила рівновагу, її гойднуло, але Нечай дав їй шенкеля, і вона підкорилася. Двісті кілограмів вибухівки залишились під черевом танкера, якого тепер уже ніщо не могло врятувати.

«Фізкульт привіт!..» — як сказав би Кость Арабаджі.

Треба було залишати порт.

Від усвідомлення, що справу зроблено, Нечаєві стало весело. Навіть здавалося, що й дихати легше, вільніше. Справу зроблено!.. Але тріумфувати було ще рано, він це розумів. Виберися спочатку з порту і допливи до підводного човна. Чи вистачить кисню? Повинно вистачити. І тоді… «З поверненням!..» — зустріне командир човна, а потім накаже задраїти люк. І тільки тоді вони зберуться у кают-компанії і відсвяткують свою удачу. Він, Сеня-Сенечка, Ігорок і Троян…

Троян!.. Нечай знову подумав про нього. Він не міг не думати про Трояна. Тривога змінювалася надією, надія — впевненістю. Чуєте, все буде гаразд! Та потім до серця знову підступала тривога. Де вони зараз, Ігорок і Троян? Коли б знати!..

Але час уже повертатися. До човна ще пливти й пливти. А кисень… Він знову занепокоєно подумав про кисень.

Спрямувавши торпеду до виходу з порту, він потягнув підойму на себе, і «Дельфін» рвонувся, мало не вискочив з води.

У порту, він тільки тепер це зрозумів, був переполох. Прожектори шаленіли, і першою думкою Нечая було, що їх помітили. Та ні, вода навколо «Дельфіна» була спокійна і чорна-чорна. Прожектори шаленіли зовсім в іншому кінці бухти. Враз Нечая наче обпекло: «Троян!.. Там повинен бути Гришка Троян!.. Там повинен бути Гришка Троян!..»

Ех, Троян, Троян, морська твоя душа! Як же ти умудрився попасти в лапи прожекторів! Тепер фріци не заспокояться доти, поки тебе не доконають. Троян, Троян…

У наступну мить він подумав, що треба йти Троянові на виручку. Не можуть вони залишати друзів у біді. Може, ще встигнуть. Треба поспішати.

Але наказ… Він згадав холодні, чіткі слова наказу. У війни, яку вони вели зараз, були свої закони. Наказ!.. Насамперед вони з Сенею-Сенечкою повинні викопати цей наказ. Хоч, може, потім ніколи собі цього не простять.