Шрифт:
Нгуї хитрий, йому хотілося зберегти хоч одне око. Він відпустив Еелу, люто заревів і вирвав з землі невелике дерево. Еела кинувся навтіки, щоб нгуї не вбив його. Еела був дуже хворий: його вдарив в око злий ншип. Потім його бив і кидав у болото нгуї. Він одгриз Еелі півдолоні. Еела був хворий. Він уже не був сильний, не міг більше сваритися з лютим нгуї. Він утік. Він знайшов бідну нгаа, яка вже не могла говорити. Еела взяв її, але вона не могла говорити навіть потихеньку. А нгуї ревів. Він був дуже розлючений. Він хотів ударити бідного Еелу деревом. Еела був як дитина пангве, що набігалась за день і шукає малого сну.
Зате Еела був живий. Великий нгуї ще довго шукав Еелу, але сонце пішло спати, а нгуї мав тільки одне око. Еела знає про вітер, а нгуї дурний. Він не розуміє, що за допомогою нюху не завжди можна взнати, де Еела. Еела, стежачи, щоб вітер дув йому в обличчя, ховався в кущах. Нгуї ревів і розмахував деревиною. Так і не знайшовши Еелу, він пішов геть до своїх жінок, щоб ті промили йому око водою.
Еела полікував свою руку, бо він розумний і вміє все лікувати. Потім Еела влаштував собі таку постіль, як у нгуї. Бідному хворому Еелі вона була дуже потрібна. Еела спробував знайти маленький сон. Та сон не хотів іти до хворого Еели, а ховався десь за деревами. Еела чув «там-там» і догадався, що це мастер гукає його. Однак Еела не міг іти. Бідний Еела був дуже хворий. Потім він знайшов маленький сон і довго міцно тримав його.
А коли маленький сон утік, Еела знов був дужий. Він повернувся до мастера. Мастер дав йому тютюну. Скоро ліки повернуть Еелі силу. Тоді він дістане для мастера маленького нгуї і одержить багато пезет. Він купить дружину з Бесонга, багато тютюну і ковдр.
Ось він сидить переді мною, великий, хоробрий Еела. Він скінчив свою розповідь про пригоди, подібних до яких, певно, не зазнала жодна людина в світі. Картина бійки на болоті не раз викликала в мене сміх. Але кому не доводилось зустрічатися з горилою в дикому тропічному лісі, тому важко уявити, яку треба мати силу і мужність, щоб стати голіруч на двобій з цією лютою твариною. Без глядачів, які б підбадьорювали його, без надії на допомогу цей негр переміг істоту в чотири чи п'ять разів дужчу за себе. Еела — один із найсильніших людей, яких я зустрічав у своєму житті.
Побитий, виснажений до краю, він зумів сховатися від розлюченого звіра, безстрашно провести ніч серед лісових хащів і наступного дня добратися до табору, що лежав на відстані багатьох кілометрів.
Так, Еело, ти справді хоробрий і сильний. Ти матимеш багато тютюну і ще досхочу їстимеш смачного м'яса ншипа. Може, згодом тобі пощастить спіймати маленьку горилу для європейського зоосаду, і ти одержиш стільки пезет, що придбаєш собі ще й п'яту дружину і багато ковдр. Коли я знову побуваю в тебе, Еело, ти розповіси мені, чи поквитався з лісовою людиною і чи спіймав маленького нгуї. Я з нетерпінням чекаю нової зустрічі з тобою, Еело!
Нашу здобич вкрадено
Серед мешканців Ліберії є багато розумних і освічених людей, які навчалися в Англії, Америці чи Німеччині, володіють трьома-чотирма мовами.
7
Ліберія — держава в Західній Африці. Основана на початку XIX століття нащадками рабів, що повернулися із США. 1847 року її проголошено республікою, але фактично вона була і залишається до цього часу країною, залежною від Америки. США тримають у своїх руках всю економіку Ліберії і будують там військові бази. В Ліберії й досі існують найжахливіші форми примусової праці.
Територія Ліберії, яка піднімається сходами від узбережжя до тисячометрових гір, чарує своєю мальовничістю. Тут є ще зовсім не досліджені райони. Поля часто винищують буйволи, дикі свині, мавпи, слони. Останнім часом товстошкірі чинять напади цілими стадами, тому ліберійців звільнено від звичайного податку в сто п'ятдесят доларів за полювання на слонів віком від п'яти до шести років.
Крім каучукових дерев, для яких тут особливо сприятливі умови, в Ліберії ростуть усі тропічні рослини, особливо кофейні й какаові дерева. За останні роки відкрито поклади руд, цінні породи дерев у безмежних тропічних лісах, золоті жили і розсипи коштовних каменів. Ця казково багата країна — майже незаймана скарбниця. Однак тут не рай, де людину чекають самі тільки приємності. У Ліберії не так жарко, як може здатися, зате повітря тут страшенно вологе. З травня аж до листопаду в Ліберії безперервно ллють дощі. Часто на країну налітають урагани. Тоді так гримить і блискає, що здається, ніби настає кінець світу, хоч насправді ці бурі рідко коли залишають після себе жертви.
Столиця Ліберії Монровія, завжди волога і задушна, налічує кількадесят тисяч жителів і забудована дерев'яними будинками, вкритими гофрованим залізом, і кількох гарних великих кам'яниць, що вишикувались уздовж двох паралельних вулиць. Є в ній також чудовий готель, і я почував себе там непогано. Але все ж таки мені бракувало доброго ресторану, радіо- та автомайстерень і хімічної чистки. Монровія має електростанцію, яка, правда, дає струм тільки до півночі, бо більшість мешканців, лягаючи спати, забувають вимкнути світло.
Вся атмосфера цієї країни зачаровує чужинців. Особливо подобались мені люди — приязні, завжди готові допомогти. Кого тільки не побачиш на вулицях Монровії! Ось проста тубілка з лісу з голими дітьми, а далі — теж син джунглів, але в елегантно пошитому костюмі: він жив і одержав освіту за кордоном. Ось ідуть мусульманки-ваї — люди з цього племені відзначаються своїм розумом і посідають зараз в уряді Ліберії чимало відповідальних постів; а он там — негри з племені кру, безстрашні й працьовиті моряки та рибалки, що за мізерну платню, незважаючи на бурхливий прибій, навантажують і розвантажують судна, які стоять на рейді миль за п'ять від берега.