Я слухняно виконав цю вказівку й незабаром відніс Врунгелю невеликий список, слів на шістдесят. Він переглянув, обіцяв до ранку написати пояснення, потім попросив тиждень строку, потім заявив, що раніше ніж за місяць не впорається, а коли через рік я якось нагадав про цей злополучний словничок, Христофор Боніфатійович розсердився не на жарт, обізвав мене хлопчиськом і дав зрозуміти, що справа ця серйозна й поспішати з нею не слід.

Так і вийшла книжка без словничка. І нічого, читали люди й, загалом, здається, правильно все розуміли.

Але ось недавно, коли готувалось нове видання «Пригод капітана Врунгеля», Христофор Боніфатійович викликав мене й урочисто передав свою останню наукову працю.

Ми старанно вивчили цю цікаву роботу й, оцінивши її по заслузі, вирішили надрукувати повністю.

Мною, як і іншими спостерігачами, неодноразово було помічено, що людина, яка вдосталь попила солоної вологи з бездонної чаші океану, вражається дивовижною хворобою, в результаті якої з часом наполовину втрачає безцінний дар людської мови.

Така людина замість слів рідної мови, які цілком точно визначають той чи інший предмет, вживає вокабули такі витієваті, що часом з особою, не зараженою цією хворобою, уже й порозумітися не може. Коли ж така особа, нічого не розуміючи, розводить руками, хворий дивиться на неї з презирством і жалем.

У ранній юності недуга ця вразила і мене. І як би наполегливо не намагався я вилікуватись, заходи, вжиті мною, не принесли бажаного зцілення.

По цей день вистріл для мене не гучний звук вогнестрільної зброї, а рангоутне дерево, встановлене перпендикулярно до борту; бесідка — не затишна садова будівля, а дуже незручне, хитке висяче сидіння; кішка в моїй уяві, хоч і має від трьох до чотирьох лап, є аж ніяк не свійською твариною, а маленьким шлюпковим якорем.

З другого боку, якщо, виходячи з дому, я спускаюся по сходах, на бульварі відпочиваю на лавочці, а прийшовши додому, розігріваю чай на плиті, то варто мені потрапити на судно (хоча б у думках), ці предмети одразу перетворюються на трап, банку й камбуз відповідно.

Поміркувавши над цим, я вирішив було зовсім повиганяти всі морські терміни з свого лексикона, замінивши їх тими словами, які з давніх-давен існують у звичайній нашій живій мові.

Результат, однак, вийшов зовсім небажаний: перша ж лекція, прочитана мною у відповідності з прийнятим рішенням, завдала багато непотрібних прикростей як мені, так і моїм слухачам.

Почати з того, що лекція ця тривала втричі довше, ніж звичайна, бо виявилося, що в морській мові є чимало термінів, які зовсім неможливо замінити. Я ж, не бажаючи відступати від прийнятого рішення, щоразу намагався замінити ці терміни їх широким тлумаченням. Так, наприклад, замість слова рея, я щоразу говорив: «кругла дерев'яна балка, дещо потовщена в середній частині, горизонтально підвішена на високому тоненькому стовпі, вертикально встановленому на судні…» Замість слова руль я примушений був повторювати: «вертикальна пластина, яка з допомогою важеля або іншого спеціального привода повертається на вертикальній осі, укріпленій на підводній частині заднього краю судна, і служить для зміни напрямку руху останнього…»

Шкодуючи при цьому, що так марно витрачався час, потрібний для неодноразового вимовляння цих визначень, я намагався вимовляти їх одним духом, скоромовкою. А через те, що слів, які потребують таких роз'яснень, зустрічалось чимало, лекція моя стала схожою на заклинання чаклуна або на камлання шамана. І цілком природно, що слухачі мої, незважаючи на всю їхню старанність, в якій я не маю підстав сумніватися, нічого з моїх пояснень не засвоїли і більш того: не зрозуміли.

Засмучений невдачею, я, однак, не занепав духом. Терпеливо і уважно я знову проробив це витання і після всебічного визначення всіх написаних на цю тему праць і літературних джерел, порівнявши їх із власними спостереженнями, я прийшов до висновку, що:

Морська термінологія є не що інше, як спеціальний морський інструмент, яким кожен моряк зобов'язаний володіти так само впевнено і вправно, як упевнено тесляр володіє сокирою, лікар — ланцетом, а слюсар — відмичкою.

Але, як і в усякому ділі, інструмент безперервно вдосконалюється, частково зовсім виключається з ужитку, частково замінюється новим, простішим і зручнішим в роботі, нерідко запозиченим з іншого ремесла, так і в морській практиці — одні терміни широко входять до складу загальногромадянської живої мови, як це сталося, наприклад, із словами: щогла, руль, штурман; інші ж, навпаки, зовсім втрачають своє колишнє значення і замінюються новими, загальноприйнятими, як це було із словами антретно або тріангль, які нещодавно міцно тримались у морському словнику, а нині зовсім забуті й поступилися своїм місцем словам наближено й трикутник відповідно.

Вище викладене дозволяє сподіватися, що з часом, шляхом взаємних розумних поступок, моряки й сухопутні люди прийдуть нарешті до однієї загальнозрозумілої мови. Сподіватися, однак, що таке злиття відбудеться в близькому майбутньому, нема підстав. А тому сьогодні при читанні кожної серйозної праці з морської справи, такої, наприклад, як опис моїх пригод під час плавання на парусній яхті «Біда», для людини, яка ще не опанувала сповна морську мову, обов'язкове (!) користування хоча б невеликим пояснювальним словничком, який і пропонується мною читачеві.