Річечка була цікава і в іншому відношенні. Вечорами й ночами сюди сходилась усяка звірина, щоб напитись, а то й викупатись, і наші собаки весь час принюхувались, скавучали й гарчали. Щоб мати, нарешті, спокій, Чижов зачинив їх у палатці. Собаки трохи помовчали, а потім знову завели своє тоскне тріо. Якийсь із собак таки вислизнув з палатки і, тривожно гавкаючи, зник між деревами. За кілька хвилин його приклад наслідували й два інші. Незабаром біля річки зчинився підозрілий лемент, почулося ревіння.

Наше багаття вже майже погасло, і навколо запала темрява. Я поспішив до палатки, щоб узяти рушницю, а коли повертався, під ногами в мене прошмигнув якийсь звір. Через мить після цього на мене налетіло щось уже більше. Не встиг я отямитися, як мене повалив звір, майже на голову вищий за мене. Та це ж лось!

Не кращим було становище й моїх товаришів. Тамара голосно сміялася, ганяючись за кимось по палатці. Олег лежав на животі і волав: «Голова ж моя, голівонька!» А Старобор повзав по землі, намагаючись утримати якусь звірину, що пронизливо верещала.

Найбільшої халепи зазнав Чижов. Він хотів було забігти в палатку по рушницю, як щось стусонуло його в спину й підкинуло так, що він опинився зверху на палатці. Розпірки не витримали його ваги, і палатка завалилася.

Усе це відбулося швидко й несподівано. Не встигли ми опам'ятатися, як знову настала тиша. Тільки десь далеко валували собаки.

— Піймала, піймала! — закричала Тамара з палатки. — Але ж брикається…

Олег підхопився й кинувся до палатки. Та з поспіху в темряві наткнувся на вірьовку. Вона спружинила, і геолог відлетів назад з такою силою, що двічі перевернувся.

— Ху-х… — видихнув Олег, не в змозі вимовити й слова. Підвівся і вже повільніше зайшов до палатки. Це було так комічно, що я реготав до сліз. Тим часом Старобор з Єменкою теж подолали якусь звірину. В їх руках верещало дике порося. Воно кувікало й хрюкало, дриґало ногами, доки його не зв'язали, накинувши на голову спальний мішок.

Тамара у своїй палатці спіймала схоже на сарну оленятко мускусної породи. Воно тремтіло, виривалося, квилило й мекало.

— Куди його? — спитав Олег. — Воно тремтить з переляку.

— І не дивно, — сміявся Єменка, — ускочило просто в палатку, та ще й Тамара, мабуть, так його обняла, що мало не задушила. Куди його — потримаємо до ранку та й випустимо. Поросяти нам вистачить на два дні.

Тамара гладила перелякане оленя, намагаючись заспокоїти його. Випустити звірятко зараз не можна було, бо наші собаки ще й досі не повернулись і могли розірвати його. Отже, Тамарі довелося ночувати разом з нами.

Наші чотириногі волоцюги повернулися в табір, коли я вже засипав. їм дісталося від господарів, хоч кара була не суворою, бо собаки все-таки подбали про наш сніданок.

Ніч минула без пригод. Ранком ми випустили оленятко на волю. Та воно й не думало тікати. Тільки замекало і подріботіло собі помаленьку. Перед тим як зникнути між деревами, оленятко двічі зупинилося, оглядаючись, наче хотіло ще раз подивитися на дивовижних істот, які цілу ніч тримали його в полоні.

Після сніданку Єменка виїхав на гребінь височини і, оглянувши долину, показав рукою на південний схід, де сива смуга туману ще закривала обрій. Зійшло сонце, зняло сиву запону з небосхилу и відкрило темні обриси гір.

— Бачите, Олегу Андрійовичу, ото вдалині височіє Сурунган! — вигукнув Єменка. Геолог мовчки оглянув обрій, потім під'їхав до тунгуса й подав йому руку.

На цей мовчазний знак вдячності Єменка скромно відповів:

— Нема за що дякувати, адже ви ще нічого не знайшли. Та й дорога попереду довга.

По прямій до гір лишалося кілометрів двадцять п'ять — тридцять. Але така відстань була реальна тільки для птахів. На конях ми могли досягти Сурунгану тільки ввечері.

По дорозі Олег все допитувався, що означає назва Сурунган. Єменка почував себе дуже ніяково, бо не міг пояснити первісне значення цього терміну. Він відповів, що в тунгуській мові такого слова немає, але віддалено воно нагадує слово «сурі», що означає «погане». Геолог заглянув у свій блокнот і сказав:

— У мене тут цілком ясно зазначено: «Сурунган» і «Співучі г.». Літера «г» може означати тільки «гори». Це що, назви різних гір?

— Співучі, співучі… — розмірковував Єменка. — Здається, що дід розповідав про скелю, яка співала, але щоб так називалися гори, я не чув.

Тут озвався Чижов. Він спитав, чи певен Олег, що літера «г» означає скорочено «гори». Може, йдеться про щось інше.

— Але чого б це дід позначав тільки однією літерою слово, значення якого важко відгадати? Він же писав заповіт для мого батька!