Шрифт:
Мерджері опустила очі.
— Він чарівний.
— Тоді в чому річ! Я був би радий бачити зятем лорда. Енергійніше, дівчинко!
— Майк, прошу тебе! — з жахом просичала місіс Кеннеді. — Не поводься як ковбой, ми не в Техасі!
Містер Кеннеді відповів таким громовим реготом, що з-за сусіднього столика обурено глянули на нього. Але це не збентежило Майка Кеннеді. Він був певен: коли сидиш на п'ятдесяти мільйонах доларів, можна сміятись, як тобі заманеться.
У барі «Атлантика» було весело. Тут зібралися представники найвищих кіл, любителі погуляти, порозважатись до ранку. Містер Кеннеді, багатозначно підморгнувши, дозволив своїй доньці, що знудьгувалася без розваг, відвідати бар у супроводі Едварда, хоч це й суперечило загальноприйнятим правилам. Кінець кінцем, Хакслі не хто-небудь, а лорд. До того ж він дав урочисту обіцянку своєчасно доставити додому дитину.
Мерджері з Едвардом не пропустили жодного танцю. Міс Кеннеді танцювала з темпераментом і викликала захоплення у веселої компанії.
— Ви запевняєте, що я п'яна, мілорде?
— Ні, ні, міледі, — сміючись заспокоїв її Едвард і обережно взяв з рук Мерджері бокал. — Але ми повинні бути «у формі», щоб тенісний матч не перетворився на індійський танець.
— Що ви знаєте про індійців, Едварде? Ви про них зовсім нічого не знаєте. Показати вам справжній танець індійських воїнів?
— Боже мій, Мерджері! Ви поводитесь жахливо, ваш батько викличе мене на дуель. Нам пора йти, прошу вас, ходімо!
— Ще один вальс! — благала вона.
Близько одинадцятої години в бар прийшов Кашбарн.
Хто той лисий біля стойки? — почув Едвард у себе за спиною.
— Ювелір з Лондона. Подорожує разом з дружиною. Певно, захотів вихилити бокальчик перед сном.
— Він, здається, не дуже полюбляє розваги. До речі, дама, що подорожує з ним, не дружина його, а сестра. Вона цілими днями сидить у каюті, не виходить навіть обідати. Типова стара діва.
— Чому стара діва? Ця молода особа справжня красуня.
— І це ви говорите тільки зараз? Дуже цікаво! Мабуть, ви потихеньку вже пробуєте там грунт.
Едвард сам собі дивувався: як він не дав ляпаса цим світським бонвіванам [10] ? Адже вони говорили про Бетті, про його Бетті! Але чи мав він право влаштовувати скандал? Кашбарн, звичайно, був би дуже незадоволений, і тоді все загинуло б. Лорд Хакслі похапцем випив бокал шампанського, щоб розвіяти неприємні думки. Метнувши на нього погляд, мимо пройшов Кашбарн.
10
Бонвіван (фр. bon Vivant) — у буржуазно-дворянському середовищі — людина, яка любить пожити собі на втіху, гуляка, весельчак.
Едвард накинув на плечі Мерджері дорогу хутряну накидку і разом з нею вийшов з бару. Міс Кеннеді була в якомусь солодкому сп'янінні і весь час тихенько сміялась. Вони вже були біля її каюти, коли в дівчини виникла думка прогулятися по палубі.
— Це неможливо, міс Мерджері! Треба приберегти сили на завтра, інакше в нас нічого не вийде з грою в теніс. Крім того, я обіцяв вашому татові…
— Ах, тато… Що йому до цього… Старий буркотун…
Едвард посміхнувся.
— Хто цьому повірить?
— Слово честі!
— Слово честі після вина нічого не варте, маленька міс.
— Значить, ви мені не вірите? — надула вона губки.
— Повірю лише в тому разі, коли ви дасте мені що-небудь в заклад. Скажімо… оцей браслет.
Вона поглянула на сяючу брильянтову прикрасу і голосно розсміялася.
— Будь ласка, візьміть! Тепер ви задоволені, невірний Хома? Тільки не кажіть мамі. Вона лаятиме мене.
— Ні в якому разі! Якщо завтра ви будете на місці в точно призначений час, я урочисто поверну вам браслет. Якщо ні… я віддам його мамі. А тепер на добраніч, міс Мерджері!
Вона потяглась до його губ.
— Не тут! — прошепотів він і, поцілувавши їй руку, зник.
Глибоко зітхнувши, Мерджері обернулась до дверей каюти і обережно відчинила їх. Вимкнувши світло, вона, не роздягнувшись, кинулась на ліжко. З суміжної каюти доносилося гучне хропіння старих Кеннеді.
Едвард спокійно крокував по безлюдній палубі. Під відкритим небом було прохолодно, і він підняв комір пальта. Знизу, з бару, долинала музика. Десь грюкнули двері, задзвонив дзвоник. Потім знову стало чути тільки одноманітний глухий шум машин. Едвард глянув на море, там була чорна ніч.
Раптом коло нього, наче з-під землі, виріс Кашбарн.
— Ну?
Едвард засміявся.
— Думаю, ви виграєте у цій суперечці.
— Дістали браслет?
— Ось він!
— Дуже добре! Чудова річ! Вона мені зразу впала в очі, — Кашбарн милуючись повертав браслет на всі боки. — Ви знаєте, скільки він коштує? П'ятдесят тисяч доларів! Мені хочеться докладно розглянути цю прекрасну роботу.
— Вранці я неодмінно мушу повернути браслет, містер Кашбарн.
— Ясна річ. Дозвольте мені помилуватися ним тільки одну ніч. Я його сховаю в надійному місці. — Він поклав браслет у кишеню і посміхаючись глянув на Едварда. — Це було дуже важко?