— Цікавиться хлопчина! — нахилився над фальшбортом кочегар Кривов. — Та ви, громадянине, чи як вас там, містере, — пустіть хлопчину! Нехай підніметься. Ми його не з'їмо. Самі почастуємо, чим багаті.

Норвежець хитнув головою, нерозуміюче знизав плечима. Кочегар пошарив у кишені, щось пробурмотів, сховався в дверях надбудови.

Коли він повернувся на палубу, в його пальцях була велика цукерка у кольоровій обгортці. Батько з хлопчиком усе ще стояли в першому ряду.

— Ану, підходь, хапай. Ленінградська. З гостинців, що синові везу на Північ.

Кривов простяг до набережної довгу руку. Хлопчик посунувся назад, міцніше вхопився за батьків палець. У натовпі стримано заусміхалися. Норвежець підняв трохи капелюх, потягнув сина — подалі від гріха.

— От які вони залякані! — Кочегар випростався, озирнувся збентежено. — А хлопчикові солодке не зашкодить, он він який худий. Тут у них досі все по талонах. Ану, почекай… — Він збіг по сходнях, вклав цукерку у маленькі пальці, які відразу стисли її.

— Мангетак! [4] — підняв трохи капелюх батько.

— Ясна справа — так, — сказав кочегар задоволено. Старший механік зітхнув, старанно витер ганчіркою чорні від машинного масла пальці. Він стояв біля входу в кочегарку. Велика голова механіка була трохи нахилена набік, ніби й зараз він, за багаторічною звичкою, прислухався до роботи машин.

Тихон Матвійович розв'язував, здавалось, якесь складне питання. Він сунув ганчірку в кишеню спецівки, відчинив двері в коридор правого борту, пішов до каюти помполіта.

Андросов напівлежав на вузенькому диванчику, читав книжку. На перебірці, навпроти віддраєного ілюмінатора, круглими бліками коливалися світлі відображення водяних брижів. Коли ввійшов старший механік, капітан третього рангу спустив ноги на підлогу, поклав книжку поряд із собою.

— Прошу сідати, Тихоне Матвійовичу.

Старший механік сів у крісло біля столу.

— Закінчили прийом пального, Тихоне Матвійовичу?

— Порядок. Роз'єднуємо шланги… — хотів сказати ще щось, але осікся, мовчав.

— З ремонтом затримка, — досадливо сказав Андросов, — ніяк не можемо з норвежцями домовитися. Ремонт по суті невеликий, проте одна фірма безглузду ціну зажадала, а друга була погодилася, та не прислала робітників.

Погляд Тихона Матвійовича впав на оправу книжки, яку читав Андросов. Очі під густими бровами проясніли.

— Про Гріга читаєте, товаришу замполіт? Не знав, що є у вас і про нього література. Люблю Едварда Гріга. Так би мовити, великий співець північних фіордів. Пам'ятаєте другу сюїту до Пер Гюнта? А шум гірського вітру в сонаті сі бемоль?

Починаючи говорити про музику, мовчазний Тихон Матвійович ставав балакучим і навіть багатослівним.

Його мова набувала деякої витієватості стилю музичних довідників.

— Це не Едвард Гріг, — відповів Андросов.

— А-а, — протягом сказав механік, хмурніючи.

— Це Нурдаль Гріг, внук знаменитого композитора. Не чули цього імені? Один з найталановитіших представників молодої Норвегії, загинув у боях з фашизмом. Він був драматургом і романістом.

Старший механік слухав неуважно. Дивився в ілюмінатор, за яким, піднімаючись над причалом, вилася вгору одна з міських вулиць. Плаский лакований автомобіль промчав по ній, зник за деревами нагорі. Кілька пішоходів сходили вгору по крутій дорозі.

В каюті було жарко, і тому особливо принадною, прохолодною здавалася ця дорога. Тихон Матвійович почав наспівувати собі під ніс, вибиваючи товстим пальцем мелодію акомпанемента.

— Ідилічний пейзаж, правда? — сказав Андросов, закривши книгу. — Тихе середньовічне місто, оточене горами, житлами гномів, місця, де клав на музику шелест струмків і шум вітру Едвард Гріг… Ось хоч оця пісенька до мінор.

Він теж тихо заспівав хриплуватим, але не позбавленим приємності голосом. Старший механік глянув на нього з шанобливим здивуванням.

— Товаришу замполіт, я з приводу екскурсії… Народ готується до звільнення. От і слід було б поїхати в будинок-музей композитора. — Тихон Матвійович конфіденціально нахилився до Андросова. — Глянути на інструмент великого Гріга, на той рояль, на якому він творив музику, так би мовити, заповідану вікам…

— З приводу екскурсії в будинок Гріга… — почав Андросов.

— Так точно, — поспішно сказав старший механік.

— Я вже говорив з капітаном першого рангу, він обіцяв забезпечити транспорт. Піду доповім ще раз.