Олсен з гідністю відкинувся в кріслі, дивився на Андросова з-під сивих брів.

— Це сподобалося мені значно менше, — повторив лоцман. — Я сказав своєму начальникові, що спершу повинен виконати обіцянку — провести російські кораблі. Я сказав йому: ніколи ще лоцман Олсен не порушував своїх обіцянок. Я почуваю себе не зовсім добре, я вдячний, але скористаюся з відпустки після того, як виконаю свою обіцянку.

Він замовк. Андросов мовчав теж.

— Мій начальник був незадоволений. «Ми годуємо і поїмо вас двадцять років, Олсен, сказав він, ми піклуймось про ваше здоров'я. Дозвольте нам самим вирішити, коли вам іти відпочивати». Він натякнув, що така моя невдячність може зіпсувати ту хорошу репутацію, яку я заслужив у начальства. Відверто признатися, я завагався. Я допомагаю дочці, яка вчиться в Осло, на моїх плечах дружина — немолода жінка. Але я знову сказав, що не відмовлюсь од своєї обіцянки, що я не можу порушити слово, дане людям, які допомогли визволити від фашистів мою країну.

Він замовк, дивлячись гордо й вичікувально.

— Може, ви скажете: «Лоцман Олсен просто старий дурень, занадто багато думає про себе, чи не все одно, хто поведе нас по норвезьких фіордах? Нехай би він узяв потрібну йому відпустку». Але після того, товаришу, як я чув одну розмову, я не міг зробити інакше.

Андросов підвівся з крісла, простяг руку. Олсен теж підвівся урочисто. Юхим Овдійович стис його кістляві, вузлуваті пальці.

— Від імені радянських моряків дякую вам за дружбу! А про яку розмову ви згадали?

— Я згадав про розмову, яку вів мій начальник з якимсь чоловіком, коли я прийшов на виклик у лоцманську контору. Я чекав у приймальній, а розмова відбувалась у кабінеті. Вони спочатку говорили тихо, потім мій начальник роздратувався, протестував проти чогось. Я почув, що вони говорять про ваші кораблі. Почув слово «трап». Потім секретар начальника пішов у кабінет, певно, сказав, що я чекаю в приймальній. Вони почали говорити тихше. Коли мене ввели в кабінет, там не було сторонніх. Того чоловіка вивели іншим ходом.

— І ви хочете сказати, товаришу Олсен, що англійське слово «трап»…

— Я хотів сказати, — перебив лоцман, — що, як відомо, слово «трап» по-англійськи означає не тільки корабельні сходи, але й западню, пастку. Мені спало на думку, що, можливо, мене хочуть замінити іншим моряком, який не так дружньо ставиться до вас і може закрити очі на цю пастку. Я, звичайно, нічого не розпитував, не хотів втручатися в цю брудну справу.

Він раптом устав, кров сильніше прихлинула до його запалих щік.

— Якби я знав тоді, що вони готують замах на вашого матроса, що вони, очевидно, готові на все, я, звичайно, постарався б вивідати, що це за небезпека. Але я думав, що коли я відкинув їхню пропозицію і йду з вами…

— То воїни, можливо, постараються знайти інший спосіб виконати свій план, — сказав Андросов.

Незадовго до цієї розмови, в далекій балтійській базі, звідки вирушив в експедицію док, майор Людов підійшов до вікна свого кабінету, за звичкою почав вдивлятися в далечінь.

Ліхтарі уздовж дороги сяяли рівно і яскраво.

Над будинками стояла світла заграва — відсвіт численних вікон працюючих підприємств. Нова могутня гідростанція Електрогорська дала базі промисловий струм.

Яскравіше, ніж раніше, був освітлений і кабінет. Настільна лампа кидала виразне світло на обличчя чоловіка середнього віку, що сидів біля столу.

Стандартне, мало примітне обличчя, з маленькими вусиками над звично усміхненим ротом.

Чоловік поворухнувся, відсуваючись од лампи. Лейтенант Савельєв, не зводячи з нього погляду, напружився.

Людов повернувся од вікна.

— Здається, світло нашої нової електростанції ріже вам очі? — ввічливо спитав Людов.

Чоловік біля столу злегка знизав плечима. Майор сів у крісло, згорбився над списаними аркушами.

— Отже, продовжимо…

— Я повідомив вам усе, — швидко сказав чоловік біля столу.

— Крім одного: куди поділися з кімнати Шубіної обривки знімка.

— Я спалив їх.

— Брехня!

Чоловік біля столу мовчав.

— Ви ніколи б не спалили цих обривків, які так старанно збирали. А ми не змогли розшукати їх — значить, ви встигли кудись передати знімок. Куди й для чого?

Усмішка чоловіка біля столу все більше нагадувала гримасу.

— Ми з вами уточнили, — сказав після паузи майор. — Уся історія з вибухом на доку мала за основну мету відвернути нашу увагу від Електрогорська. Вибух на доку мав бути сигналом для висадки диверсійної групи в Електрогорськ. Але диверсанти, як ви переконались, захоплені, ваш головний задум провалився… Куди ви поділи знімок?