— Містер Олсен, прошу зайти на хвилинку.

Сказавши це, згадав прохання лоцмана не називати його містером, але тільки досадливо хитнув головою — зараз не до цього. Та й Олсен, мабуть, не звернув уваги на неприємне йому слово. Швидко пройшов услід за Курнаковим у рубку. Суворий, заклопотаний вираз був на його обличчі.

Чижов сидів на диванчику, тримав на колінах розкритий том лоції. Ігнатьєв поклав олівець і транспортир, випрямився над картою, знову глянув на показання компаса і лага.

— Сідайте, товаришу Олсен, — сказав Курнаков по-англійськи.

— Так ось, товариші, ввійшли ми в туман, який стоятиме досить довго. Обсервація в таких умовах відпадає, туман густішає, видимість скоро буде нуль. Капітан першого рангу не хотів виходити із шхер, але зараз прийняв єдино правильне в даних умовах рішення. Лягаємо на новий курс, в океан. Поки туман не розвіється — будемо йти по краю шхер, великими глибинами, відкритим морем. Коли поліпшиться видимість — повернемось на прокладений раніше курс.

— У шхери не скрізь назад увійдеш, — зауважив Чижов. — Доведеться шукати вхідний фарватер.

— До найближчого вхідного фарватеру, коли розсіється туман, будемо продовжувати йти океаном, — пояснив Курнаков. — Там ми не захищені од вітру й великої хвилі, як у шхерах, але просування шхерами в тумані, виключене зовсім.

Чижов кивнув. Курнаков глянув на годинник.

— Через шість хвилин починаємо поворот на курс триста десять градусів, виходимо із шхер. Будемо йти за обчисленням, контролюватися по глибинах. Треба звернути особливу увагу на берегові течії, що йдуть тут у різних напрямах. Швидкість цих течій досягає близько двох вузлів.

— Шергорд, — сказав Олсен, неспокійно кутаючись у плащ.

— Так точно, товаришу Олсен… Лоцман нагадує про незліченну кількість дрібних острівців і скель — деякі з них лежать на відстані тридцяти п'яти миль од материка. Ми не заходитимемо далеко в океан, тому, якщо не враховувати найретельніше зносу течіями й вітром, можемо посадити док на одну з цих банок.

— Одним словом, — Курнаков обвів очима, що блищали з-під навислих брів, усіх присутніх в рубці, — наперед прошу не ображатися, що весь час перевірятиму вашу прокладку. Під час проходження в тумані не зійду з містка, нікому не можу довірити штурманського хазяйства. Наші чотиригодинні вахти залишаються з силі, але обчислене місце корабля прошу весь час доповідати мені для перевірки.

— Товаришу капітан другого рангу! — почав обурений Ігнатьєв. Чижов, ображено посміхаючись, теж хотів щось сказати. Курнаков зупинив на Ігнатьєві попереджаючий погляд.

— Товаришу лейтенант, накази начальства не обговорюються! — Він перевів погляд на Чижова, напружено посміхнувся.

— А ви, Михайле Петровичу, зрозумійте — я не сумніваюсь у вашій штурманській майстерності, проте у військових моряків є правило: в бойових умовах на весь час операції відповідає за своє хазяйство один штурман. А зараз, якщо не помиляюсь, підемо в умовах, що наближаються до бойових.

Він глянув на прокладку — тонкі лінії олівцем, проведені рукою Ігнатьєва на матовій гладіні карти. Несподівано м'яко поклав руку на плече молодшого штурмана.

— Коли ви, лейтенанте, нестимете відповідальність за перехід як старший штурманський спеціаліст, то зрозумієте, що я не міг зробити інакше…

Він зняв з вішалки шкіряний реглан, надів його, разом з Ігнатієвим схилився над штурманським столом.

— Сигнальнику, передати на «Пінгвін» і «Топаз»: «Тримати курс триста десять градусів», — наказав на містку Сливін.

Вій сам потяг рукоятку свистка — тужливий оглушливий звук вирвався з труби криголама — попередження суднам, які можуть зустрітися в тумані. Такі ж сигнали долинули з «Пінгвіна».

Блиснув на верхівці щогли «Прончищева» червоний клотиковий ліхтар, насилу пробиваючи промінням густіючу запону туману.

— Буксир передає: «люди» — «почав поворот ліворуч», — доповів Жуков.

— Ліво руля, лягати на курс триста десять, — наказав Потапов рульовому.

— Єсть ліво руля, лягати на курс триста десять, — повторив Карпов, обертаючи штурвальне колесо.

І металева громада доку, оповита липким туманом, повільно поверталася, скоряючись руху буксирних тросів, що м'яко пружинилися. Тут, як завжди, несли вахту матроси боцманської команди. Тривожно прислухалися до сумовитих пронизливих зойків свистків.

Щербаков, щільно застебнувши бушлат, надітий поверх парусинової спецівки, походжав туди й назад біля кнехтів. Скільки подій відбулося з тих. пір, як сиділи вони біля цих самих кнехтів на рейді в рідній базі, і він, нудьгуючи за далекою колгоспною домівкою, вдихав смолистий запах колод, змішаний із запахом нагрітого сонцем заліза. Тоді Мосін, здорово розхвилював його, малюючи страшну картину, як штормовий вітер понесе док у невідомий океан…