Відправивши дітей назад, Берестов учинив незаконний акт присвоєння чужої власності: знявши з огорожі велику високу корзину, він поставив її на плече і під цим новим прикриттям пішов далі за Гореллом і високою дівчиною в жовтому сарафані.

Так вони йшли довго, кружляючи в провулках, і Берестову багато разів доводилось змінювати прикриття, зовнішній вигляд і ходу.

Нарешті, дівчина привела Горелла в старий, що вже перекосився і осів, флігель на Піонерській вулиці і зникла з ним у глибокому темному під'їзді.

Берестов заліг у дворі, поблизу флігеля, в купі колод, завезених для ремонту.

Він бачив, як дівчина, вже сама, вибігла з сумкою з під'їзду і бігом зникла в воротях. «У магазин пішла!» догадався Берестов. Сутінки згущались з кожною хвилиною. Берестову треба було перевірити, чи не має флігель виходу в задній частині двору, але він не наважувався вийти із схованки — у дворі весь час були люди.

Особливо завдавали клопоту Берестову діти. З настанням темряви вони раптом почали гратися з величезним азартом, ганяючись один за одним, видираючись на штабель дров, на паркан і колоди. Щосекунди капітан ждав, що його знайдуть маленькі всевидющі очі і швидкі руки.

Час минав. Повернулась дівчина все так само бігом, несучи тепер уже важку сумку.

Нарешті, на полегкість Берестову, матері і батьки позаганяли дітей додому. Деякий час у всіх вікнах флігеля горіло яскраве світло, в розчинені вікна було чути, як дзвенять об тарілки ложки і виделки і втомлено перемовляються дорослі.

У Берестова нестерпно занило в шлунку. Останній раз вія їв близько десятої ранку, а зараз наступила одинадцята година вечора.

Заревіли діти, вимолюючи «ще півгодинки погратись», почулися шльопанці, умовляння і окрики. Наставав час сну.

На колоди, зовсім близько від Берестова, посідали дівчата.

— А може, й справді старий знайомий! — сказала одна з них. — Невже ж таки чужого, з вулиці, та в хату привела?

— Та хай їй, дурепа якась незграбна! — сказав майже дитячий голос. — Хлопці узнають, усім нам буде…

— Льолько, додому! — сердито покликав голос з будинку.

— Ма, я ще трохи! — зачастив напівдитячий голос. — Усі дівчата тут, мамо, справді, всі… Ще півгодинки…

— Додому сказано тобі! Ти що, такою, як Вірка, хочеш бути? — наполягав голос із вікна. — Додому!

— Івго, додому зараз же! Батькові скажу, що не слухаєш! — полетів окрик з іншого вікна. — Як через хвилину не прийдеш, ремінь візьму!:

— Так ото зразу й ремінь! До яких же пір, цікаво?

— Людо, де ти? Спати…

— Посиділи! — зітхнула якась із дівчат, підводячись. — Ігор хотів з гітарою прийти… А все-таки Вірка гарно «Голубку» співає. Як актриса!

— А що хорошого, що хорошого? — знову зачастив дитячий голос. — Дуже низько бере.

Дівчата пішли. Через деякий час до колод підійшли юнаки. У одного з них в руках біліла гітара.

— Пізно вже, не прийдуть, — сказав хтось із них.

— А я нікого не жду! — різко перебив той, що з гітарою. — Ще та дівчина не народилась, яку б я ждав!

— Орли, ходімо у скверик!

— Чого там не бачили? Я спати піду! — рішуче сказав власник гітари і пішов до дверей флігеля. За ним, тихо перемовляючись, пішли й інші.

Тиша тривала недовго. На колоди сіли жінки. Вони говорили неквапливо, відпочиваючи після важкого, заповненого турботами дня, втішаючись тим, що діти і чоловіки нагодовані, умиті, заспокоїлись до ранку.

Вони сиділи довго, і розмова то вщухала, то знову розгорялась навколо слова, кимось кинутого.

В кімнатах з розчиненими навстіж вікнами на різні голоси цокали і били годинники.

Звідкись із глибини будинку долинув низький жіночий голос, що заспівав «Голубку».

Жінки, не змовляючись, замовкли. Мовчання, з яким вони слухали пісню, було важким, осудливим.

— От люди бувають! — сказала, нарешті, одна з них, оглядаючись в бік будинку, звідки вже не лилася пісня. — Пускають себе на розпал. Чуже життя потішають. А від розпалу тепла нема — спалахне і погасне.

— У них вся сім'я така, — відгукнулась інша. — Василь Петрович од горілки згорів, Ганна сім'ю покинула, Федька за крадіжки на фабриці — посадили… Сама Вірка зосталась, та й та в розход пішла.

— А хто в неї сидить?

— Шантрапа якась! Хіба хороша людина з першого разу запівніч залишиться? На добраніч, сусідоньки, ноги самі додому несуть! У мене завтра всі на першу зміну йдуть. А відносно Вірки треба, сусідоньки, завтра дружніше зібратись та поговорити з нею. Не послухає по-доброму, знайдемо іншу управу. У нас діти, нам не личить бруд у домі розводити.