Повернувшись після доповіді в свій кабінет, Канаріс насамперед задоволено відзначив, що фюрер ні словом, ні натяком не дав зрозуміти, що пам'ятає ту розмову про недовір'я. Навпаки, фюрер був з ним дружній, розмовляв дуже довірливо і двічі переходив на «ти». Канаріс став перегортати щойно затверджений Гітлером план організації в Росії тотальної розвідки. План був дуже хороший і сподобався Гітлеру недарма. Вся суть була в тому, чи можна його реалізувати. Знову й знову стояла перед ним ця проклята, не схожа на всі країни світу Росія. В будь-якій країні здійснення цього плану створило б там пекло. Треба було б лише кинути туди якнайбільше своїх досвідчених, не раз перевірених людей. Але в Росії особливі труднощі починалися з того, що тут існував тричі проклятий мовний бар'єр. Посланий туди найдосвідченіший розвідник міг провалитися при першій же розмові з першим-ліпшим росіянином. Коли ж засилаються туди агенти російського походження, це не дає бажаного ефекту, бо ці агенти і ненадійні, і недосвідчені, хоч як їх учи. Навіть найкращі агенти, що нині діють у Росії, шлють донесення, від яких тхне аматорством, вони просто не вміють знайти і побачити важливе. Не випадково всі зведення за цими донесеннями, як правило, складає Канаріс сам, і щоразу йому доводиться мобілізовувати все своє славнозвісне вміння, щоб майстерною фразеологією прикрити слабину фактичних даних. Видно, головні зусилля треба спрямувати по другому відділу абверу — на вчинення диверсійних і терористичних актів. Тут особливого розуму й досвіду від агентів не вимагається. Що ж до першого відділу, лишається надіятися на одне — що при масовому засиланні агентів буде більше шансів на удачу і в одержанні розвідувальних даних.

Роздуми Канаріса перервав прямий міжміський телефон Берлін — Прага. Дзвонив Рейхард Гейдріх — новий протектор Богемії і Моравії. Почувши добре знайомий голос, Канаріс скривився, немов від зубного болю, але заговорив весело і дружньо. Це була стара гра: вони ненавиділи один одного, але обидва були поки що безсилі реалізувати свою ненависть і повинні були підтримувати зовні пристойні і навіть дружні відносини.

Спочатку розмова йшла про речі малозначні: про погоду, здоров'я дружин тощо. Канаріс чекав. Нарешті він почув те, заради чого дзвонив Гейдріх. Хоч кабель був прямий і розмову не могли підслухати, Гейдріх говорив натяками.

— Я продовжую ліквідовувати ліберальну спадщину барона. [1] Але тут, як і в Франції, у мене такі самі, досить набридлі вже труднощі. Чому ми з вами повинні ходити один за одним за однаковою адресою? [2] Адже ми з вами, здається, про все домовились? Я веду грандіозну розчистку болота, в мене на обліку кожен фельдфебель, а в цей час ваші люди займаються тут чистописом або розв'язують ребуси про те, як знайти агентуру Заходу, що вже вийшла в тираж. Чи не пора, мій друже, з цим покінчити?

— Чому ви запитуєте? — перебив Канаріс. — У принципі ми з вами про все домовились на нараді. Я розробив проект рішення. Але для того, щоб проект став рішенням, його повинен затвердити Кейтель. Порядок є порядок.

— Який у біса порядок! — підвищив голос Гейдріх. — Мені дзвонив з Берліна Хуппенкоттен; він каже, що у вашому проекті від нашої домовленості залишились тільки коми.

— Думка Хуппенкоттена — це далеко не еталон оцінки, — саркастично зауважив Канаріс.

— Але в нього молодий зір і він ще вміє відрізняти чорне від білого, — не забарився контрудар із Праги.

— Вважаю за краще мати справу з людьми, які вміють нормально бачити всю гаму фарб.

Гейдріх промовчав. Уже якщо справа дійшла до словесного турніру, він знав: з Канарісом справитися важко.

— Друже мій, — сказав він примирливо, але голос його дзвенів від злості.— Повернімося до справи. Ми займаємо простори не для того, щоб вести на них вічну боротьбу з червоними і з єврейською плутократією. З цим ви згодні?

— Звичайно, і ми обидва робимо все, що можемо, для освоєння нових земель.

— Боюся, що ваша оцінка не збігається з більш високою. І щоб ця розбіжність не стала надто явною і не набула неприємних форм, я дуже прошу негайно повернутись до свого проекту, подумати ще раз про все, що від цього проекту залежить, включаючи сюди і нашу з вами долю, і привести цей проект у відповідність з нашою домовленістю на нараді. Ви можете це зробити?

— Проект уже в Кейтеля, — спокійно сказав Канаріс.

— Неправда, — засміявся Гейдріх. — Проект всього лише в референта Кейтеля.

— Добре, я постараюся зробити все можливе. Однак я щиро вважав, що проект виражає все, про що ми домовились на нашій нараді.

— Бачите, як погано вести такі переговори без стенограми! — майже весело вигукнув Гейдріх. — Але я допоможу вам, мій друже. У Хуппенкоттена є докладний запис нашої наради. Він може ще сьогодні вручити його вам.

— Навіщо завдавати собі клопоту, хай пришле.

— В любові і ненависті ви стійкий, — знову розсміявся Гейдріх. — До побачення, мій друже.

Канаріс поклав трубку, не попрощавшись…

Значить, Хуппенкоттен записав тоді весь хід наради і, напевно, одержав візу запису від усіх учасників наради, вірніше, не від усіх, а від тих, хто прямо чи побічно представляв гестапо. Канаріс стиснув кулак і вдарив ним по підлокітнику крісла. Як він ненавидів цього молодого вискочку Хуппенкоттена, котрий робив карколомну кар'єру! Він стикався з ним лише три чи чотири рази на різних нарадах, де Хуппенкоттен був на других, а то й на третіх ролях. Ніяких прямих сутичок з ним у Канаріса не було і навіть не могло бути — так мало за своїм становищем важив цей юний красень. Але Канаріс ненавидів і навіть боявся його не менше, ніж Гейдріха; він немов передчував щось…