— Отже, Фогель все ж таки спеціально для нього переодягався?

— Йому немає потреби це робити. Він справді ходить з погонами старшого лейтенанта, а насправді він підполковник. Лейтенантські погони — це всього лиш маскування, — майже захоплено пояснив Зілов.

— Можливо, можливо… Що вам обіцяли за вашу брудну роботу?

— Для мене це не мало значення, як і моя довоєнна зарплата.

— Отже, головне — ідея? Тоді розкажіть мені, яка вона, ця ваша ідея?

Зілов мовчав.

— Ну, за що ви боролися? Яка у вас мета? Заради чого ви пішли на такий риск?

— Та не думав я про це і думати не хочу, — майже з обуренням сказав Зілов, дивлячись вбік.

— Даремно, — спокійно відповів Аксьонов. — За законами воєнного часу ми вас, як ворожого шпигуна, розстріляємо. Про що ж ви подумаєте в останню хвилину свого життя? Невже у вас не промайне думка: «За що гину?»

Зілов мовчав. Аксьонов бачив, як у нього на правій щоці дрібно-дрібно тремтів м'яз.

— Наші люди помирають з вигуком: «За Батьківщину!», «Смерть фашизму!» А ви що крикнете? «За Гітлера!»? За що? За що, Зілов?

Зілов підвів на Аксьонова важкий погляд.

— Я пішов на цікаву роботу, і я знав, на що йшов, — повільно сказав він.

У цей час Безпалов сидів у кабінеті комісара держбезпеки Старкова, якому він тільки-но доповів про операцію, проведену на Сорок другому кілометрі.

— Попрацювали добре, — Старков помовчав. — Хоча той залізничний міліціонер діяв не ідеально, все ж йому треба оголосити подяку. Простежте за цим. Яке враження справляють затримані?

— Все той же набрід, — відповів Безпалов з такою інтонацією, ніби був засмучений, що доводиться мати справу з такою незначною публікою.

— А чи не можна й цю пару підключити до гри з «Сатурном»? Подивіться на них під цим кутом зору.

— Добре. Між іншим, цікаві їхні документи. Загалом вони зроблені чудово, і тим дивніше, що в них допущена однакова і така груба помилка. Ось гляньте… — Безпалов поклав на стіл два папірці.— Це довідки з госпіталю про проходження ними лікування після поранення і про надання їм відпустки.

Старков нашвидку переглянув довідки, але нічого не помітив і запитально подивився на Безпалова.

— Зверніть увагу на номер госпіталю в кутовому штампі і в круглій печатці. Номери різні.

— Справді… цікаво, — сказав Старков.

— А тепер погляньте ось на це. Витяг з рішення комісії про надання відпустки. Зверніть увагу на почерк, яким заповнені графи. А ось їхні червоноармійські книжки — вони заповнені точно таким почерком. Неймовірно, щоб, роблячи ідеальні в усьому документи, вони могли дати такого маху.

— Так, це малоймовірно, — погодився Старков, розглядаючи документи. — Про це слід подумати. Дізнайтеся в них якнайточніше, хто робив ці документи.

— Я вже сказав Аксьонову, він зараз веде допит.

— Так, обов'язково треба дізнатись, може з'ясуватися щось важливе. А може, той, хто робить документи, припускається помилок не випадково. Розумієте? Тим паче, що в нас уже були й інші факти.

Безпалов увійшов до кабінету Аксьонова і, сівши на край стільця біля дверей, почав слухати допит. Зілов чув, як він увійшов, і тепер помітно нервував, відчуваючи за спиною людину. Йому весь час хотілося обернутись, але він стримувався, щоб не показати свого страху.

— Отже, Зілов, ви хочете мене запевнити, що влізли в цю брудну справу тільки тому, що вважали її цікавою? — спитав Аксьонов. — Шукали пригод і не знайшли нічого кращого за злочинну діяльність проти свого народу?

— Вибору не було, — тихо мовив Зілов.

— А коли б вибір був? — спитав Безпалов, ідучи до столу і сідаючи поряд з Аксьоновим.

Зілов мовчав, спідлоба дивлячись на Безпалова.

— Ну, а коли б вибір був і інші варіанти також містили в собі елементи пригодництва, але зате в них не було б підлоти й зради, що б ви обрали?

— Я ж сказав: у мене вибору по було.

— Ясно. — Безпалов звернувся до Аксьонова: — Кінчайте з ним панькатися.

Аксьонов наказав конвойному вивести Зілова. Солдат підійшов до нього і торкнув його за плече. Зілов, не ворушачись, сидів, дивився в підлогу поперед себе.

— Встати! — різко наказав Безпалов.

Зілов повільно підвівся і, поглянувши на нього, сказав:

— Я казав правду.

— А жив кривдою, і за це треба розплачуватись. Виведіть!