Зілов пішов до дверей, повільно пересуваючи ноги і немов роздумуючи: а чи не зупинитись йому і чи не сказати ще щось?

Коли двері за ним зачинились, Безпалов розповів Аксьонову про міркування Старкова відносно використання Зілова і Леонова для містифікації «Сатурна».

— Якої ти думки?

— Леонов на це піде не оглядаючись, а цей — не знаю. Він скидається на дрібного авантюриста. Не став би шпигуном, став би фальшивомонетчиком або просто злодієм.

— То, може, на цій його струні й зіграти?

— Треба добре зважити все, — сказав Аксьонов. — Я ще поговорю з ним.

— Дізнався, хто робив документи?

— Обидва сказали, що якийсь Щукін.

— А детальніше?

— Леонов нічого про нього не знає, а цього я ще не питав.

— Спитай. Узнай, що він за людина, цей Щукін, як поводиться. Чи користується повагою і довір'ям у німецького начальства. Словом, випитай усе, що можна.

— Постараюсь.

Протягом усього дня Аксьонов поперемінно допитував Леонова і Зілова, непомітно підводячи їх до думки про існування якоїсь, поки що для них неясної можливості заслужити пощаду. І лише в кінці дня їм було зроблено конкретну пропозицію. Леонов погодився в ту ж мить. З Зіловнм довелося поморочитись, і тому ввечері, коли за розписом вони мали зв'язатися з «Сатурном», поки що один Леонов під наглядом Аксьонова і радиста, обливаючись потом, зашифрував і відстукав на ключі п'ять слів: «Нічого немає. Чекайте. Привіт. Зілле».

За кілька хвилин він прийняв відповідь:

«Вас чули добре. Бажаємо успіху. Доктор».

Леонов передав Аксьонову радіограму і жалюгідно посміхнувся:

— Доктор на посту.

Вранці пропозицію Аксьонова прийняв і Зілов…

Там же, на Сорок другому кілометрі, було підібрано дні непримітні дачі, що стояли поряд. В одній оселились Леонов, Зілов і разом з ними Аксьонов і радист Привальський. На сусідній дачі цілодобово чергували оперативні працівники, які мали можливість знати все, що відбувається на сусідній дачі, в будь-якій з її кімнат.

Наступного вечора Зілов зашифрував, а Леонов передав по рації повідомлення, яке дав їм Аксьонов:

«Остаточно влаштувались. Місце дуже зручне — біля самої Московсько-Рязанської залізниці, бачимо її з вікна. Заводимо корисні знайомства. Леонов познайомився з дівчиною, яка працює диспетчером на залізничній станції. Постараємося використати її для одержання інформації. Сьогодні в напрямку Москви пройшов состав з сорока дев'яти платформ, на кожній було по дві вкриті брезентом «катюші» і біля них бойові обслуги по десять-дванадцять чоловік. Привіт. Зілле».

Відповідь Доктора була прийнята через півгодини. В цей час Аксьонов пильно спостерігав своїх підопічних. Леонов хихикав, удавав, що йому страшенно весело дурити Доктора, але видно було, що він нервує і явно побоюється Зілова. А той, навпаки, був мовчазний, незбагненно спокійний і зосереджений у кожному своєму русі, ніби тепер продовжувалась його нічим не порушена діяльність і взагалі з ним нічого не трапилось.

В ефірі з'явилися позивні «Сатурна», і Леонов почав записувати відповідь Доктора:

«Раді, що ви влаштувались. Знайомство схвалюємо, але будьте дуже обережними. Дівчину Леонова вербуйте вглуху, вона поки що не повинна знати, хто ви; згодом самі, зважаючи на обставини, вирішите питання про відкриту вербовку, але ще раз — будьте гранично обережні. Інформація про поїзд цінна, але завжди старайтесь більшої конкретності. Наприклад, номер частини, кінцевий пункт слідування поїзда і таке інше. Бажаємо успіху. Доктор».

При розшифруванні радіограми-відповіді між Зіловим і Леоновим виникла суперечка. Зілов доводив, що замість слова «старайтесь» було слово «прагніть».

— Це ж і за змістом видно! — гарячкував Зілов, звертаючись уже до Аксьонова. Він явно входив у роль.

Після вечері Зілов і Леонов пішли в свою кімнату спати.

— Пошили ми нашого Доктора в дурні,— пошепки сказав Леонов і розсміявся. — Он як вийшло. А я вже думав — стінка.

— Дурень твій Фогель і є,—обізвався Зілов. — І всі вони бовдури, нічогісінько не знають і не вміють. А ці, брат, хитруни, дай боже.

— Головне — ми з тобою поки що живі,— помовчавши, сказав Леонов. — Могли шльопнути нас ні за що ні про що.

— Я відразу ж учув, що я їм для чогось потрібен. Як він мене розколупував: і хто я, і що, і навіщо, і чому?

— Здорово вони з нами придумали, — сказав Леонов і, хихикнувши, додав — А Доктор наш лопає все, що ми йому підсовуємо.

— Вони придумали… — насмішкувато промовив Зілов. — Треба було тобі лекції уважно слухати. Це зветься перевербовкою. Бувало таке в історії не раз.

— Слухай, Сергію, а що буде з нами, коли німці прийдуть сюди? — тривожно спитав Леонов.