Але яке в нього обличчя! Не заокруглене внизу, а мовби висічене з твердого каменю, лінії щелеп неспокійно-гінкі, вони не губляться в підборідді, — навпаки, формують його, дають йому всю свою пружність і бентежність, і те підборіддя мовби промовляє про вольовість свого господаря, про його незламний дух. А ще губи. Дитинячо-свіжі, соковиті, майже ніжні губи на цьому обличчі з підборіддям трибуна, великого винахідника або великого космонавта! До чого тут великий космонавт? Навіть Чкалов мав у тисячу разів характерніше вольовістю обличчя, ніж Гагарін! В космос треба було нести м’яку чарівну людяність, і Гагарін її поніс. І мене теж не зворушать ці мікеланджелівські обличчя, хоч би належали вони не знаю кому!

До того ж загалом це обличчя не позначене якоюсь хоч би вродою, звичайне чоловіче обличчя... Ну там підборіддя та оті дуги щелеп...

Я сказала йому щось, здається, зовсім дурне:

— Це не публічна бібліотека.

Він не збентежився нітрохи:

— Я знаю.

— А знаєте, то...

— Ви тут недавно і не знаєте мене...

— Я знаю всіх студентів, хоч і недавно, якщо рік роботи вважати за недавно.

Він посміхнувся, мабуть, помітивши оту нашу стрілянину словом «знати», і просто сказав:

— Я — теж...

— Ви що — першокурсник?

— Та ні.

Мене вже все дратувало: наша дурна розмова, його присутність, а найбільше — власний, нічим не з’ясований неспокій. Відчуття було таке, що я маю кинутися у холодну воду і вже заздалегідь уся дрижу. В мене навіть трохи мовби цокотіли зуби. Ну не дурна! Злякалася імпортного піджачка.

— Чи ви не користуєтесь бібліотекою?

— Та...

Я ненавиділа його!

— Крім «такання», ви ще щось умієте?

— Та не дуже.

— Ну, гаразд. Ваш студентський білет.

— Нема.

Ага. Нарешті я помщуся за свій втрачений спокій!

— Тоді нам ні про що з вами говорити.

— Бачте, я — на вечірньому.

— Довідка є?

— Та є...

Я простягла руку. Тільки руку, тільки... (Мамо!)

— Давайте.

— Але... її нема.

Я мерщій прибрала руку. (Мамо! Мамо! Що таке зі мною діється?)

— Ви ж сказали, є.

— Вона-то є, але десь удома, Я не люблю носити з собою довідок.

— Так от, принесете довідку, тоді й візьмете в мене книжки. Пробачте...

Я видала книжку одній з отих у перекручених панчохах. Він стояв і якось жалібно посміхався. Кого жалів? Себе чи мене? Невже він помітив? У нього ж очі не тільки задумливі, а й зіркі. Я вже боялася тих очей.

— Чого ж ви стоїте?

— Та... жду.

— Чого? — Я майже кричала.

— Коли ви переміните гнів на милість.

Стандартна фраза, а я відповіла стандартно-істеричним:

— Не діждетесь!

— Я терплячий.

— Ви що — рекордсмен терпеливості?

— Якщо такі є, то міг би, коли треба, й позмагатися. Хоча — ніколи.

— У вас, мабуть, «хвости»?

— Та ні, я здаю всі заліки вчасно. Але я не тільки вчуся, а ще й працюю.

— На будівництві?

— Вгадали.

Ох, швидше змішати його з тисячами безликих бригадирів, десятників, прорабів, з яких я не знала жодного, а коли не знаєш, тоді це для тебе просто абстрактне поняття і ти ніколи не хвилюватимешся, коли пролунає таке поняття... Отож швидше й цього туди, в не знані для мене тисячі! Запитати, щоб одержати ствердження:

— Бригадиром? Прорабом? Десятником?

— Навіщо ж відразу на такі висоти? Шофером.

Боже! Я вгадала. Отой піджачок...

— Возите якогось начальника?

— Ні, ванни.

Від нього можна було збожеволіти!

— Що, що?

— Ванни. Міжміські перевозки. З Калузької області возимо з моїм старшим напарником, ванни. Двадцять чотири штуки в машині й причепі. Три доби туди, три доби назад.

Тут я зовсім здуріла. Бо спитала:

— І ви не боїтеся?

— Чого?

— Ну, що вас... можуть розбити?

Він посміхнувся. Невже розшифрував мій неспокій, що вихлюпнувся в отому дурному запитанні?

— Тільки об нас.

— Не розумію.

— Тільки об нас можуть розбитися. А нашого МАЗа може розбити хіба що танк.

А я розбилася об нього. Об сталево напружені лінії його невродливого, але єдиного на світі обличчя. Я розбилася, розбилася — не збереш навіть друзок.

— Які вам потрібні підручники? Вам треба здавати заліки? Кому?

Капітулювати так швидко, так несподівано й ганебно! Мамо!

— Та... бачте, мені не підручники потрібні...

— А що ж?

— Так дещо... З історії культури, з історії релігії, по філософії там...