Шрифт:
Який же я у біса декадент?
Паренетікон
Гнів - се огонь. Чим більше дров кладеш,
Тим ярче полум'я лютує ясне;
А перестань докидувати дров,
Як стій загасне.
Як моряки в час бурі все з судна
У море мечуть, щоб судно влегшити,
А стихне буря, жаль їм стане страт,
Почнуть тужити, -
Так і гнівний у лютому розпалі
Не тямить, що здорове, що боляче;
А гнів мине, - згадавши, що накоїв,
Запізно плаче.
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
Не ділиш мудрості з братами,
Її злодії не вкрадуть,
Її не згубиш по дорозі,
Вона є вільна серед пут.
Вона магнет посеред моря,
Найвищий скарб, безцінний дар,
Огнище тепле в студінь горя,
Холодна тінь під страстей сквар.
Без неї все життя пустиня,
Така, як пустий без друга шлях,
І як твій дім пустий без сина,
І як пустий дурного страх.
Себе самого наперед
Застав робить, що слідує,
А лиш потому інших вчи, -
Тоді з дороги не схибиш.
Ти сам себе таким зроби,
Щоб інших ти навчати міг;
Сам над собою запануй,
То запануєш над людьми.
Хто сам себе опанував,
Найтяжчу річ він доконав;
Хто сам себе оберіга,
Той безпечніший від усіх.
Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти,
А власну ясно ціль пізнай,
До неї просто поспішай.
Як лампа розбита,
Даремно олій доливати;
Як злодій утікне,
Даремно стайні замикати.
Як висохли води,
То пощо там мости будуєш?
Як юність минула,
То пощо з дівками жартуєш?
Хто тому шкодить, що йому
Зла не зробив,
Невинному, котрий його
Не оскорбив,
На сього власне зло його
Впаде - без слова,
Як проти вітру сіяна
На сівача паде полова.
Ворог батько, ворог мати,
Що не вчили сина!
І піде він в світ блукати,
Як та сиротина.
Як між павами ворона
Поваги не має,
Так невчений в товаристві
Голову схиляє.
СТРОФИ
Пурпуром сонечко сходить,
Пурпуром криється в морі;
Так будь і ти все спокійний -
В щасті і в горі.
Мужню силу хоч похилить горе,
Та не зломить, в підлість не поверне;
Так і свічку хоч схили додолу,
Свого світла вниз вона не зверне.
Обрубане дерево знов зеленіє,
І місяць із серпа знов повний стає;
Се бачачи, чесні, не тратьте надії,
Хоч доля гнівная вас гонить і б'є.
Не цурається правди мудрець,
Хоч вона й з уст дитинячих буде, -
Так як в ніч, коли сонце зайшло,
Каганця не цураються люде.
Добру науку приймай,
Хоч її і від простого чуєш;
Злої ж на ум не бери,
Хоч би й святий говорив.
Хто має мудрість, а з неї
Ближнім не хоче вділити,
Той має скарб многоцінний,
В міх шкуратяний зашитий.
Мудрість захована,
Золото в скритку -
Однаковісінько
Суть без пожитку.
Дурний, хто, помилок лякаючись,
Не сміє братися до діла, -
Так, як би я не їв, лякаючись,