Шрифт:
Так заїхали враз аж на площу садка,
Де під тінню дерев край малого ставка
Олександер сидів, його мати й весь двір, -
Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.
А Аглая кричить: "Ну, мій ослику, ну!"
Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!"
Аж у круг двораків його дівка пуста
Завела, і зіскочила живо з хребта,
І платок із очей поспішилася знять…
Що там сміху було, то й пером не списать.
Арістотель-мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:
"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.
Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець
Може буть проти неї надійний борець".
ПРИТЧА ПРО НЕРОЗУМ
Стрілець сильце заставив,
Спіймалась пташка вмить;
Він взяв її, щоб зараз
Головку їй скрутить.
Залебеділа пташка:
"Ой, стрільче, стій, пожди!
Я пташечка маленька,
Що з мене тут їди?
Пусти мене на волю,
Я дам тобі за те
Три добрії науки
На все твоє життє".
Стрілець мій здивувався:
"Чи бач, ся дробина
Мене навчати хоче!
Ну, що там зна вона?"
І мовить: "Добре, пташко!
Коли з твоїх наук
Я хоч що-то змудрію,
Тебе пущу я з рук".
І мовить птах: "Не жалуй
За тим, чи зле, чи гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може".
Стрілець подумав: "Правда!
За тим жаліть не гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може".
І мовить птах: "Не рвися,
Завдавши серцю скрути,
Що зробиш - розробити,
Минуле знов вернути".
Стрілець подумав: "Правда!
Шкода бажань і скрути:
Що зробиш - не розробиш,
Що сталось - не вернути".
І мовить птах: "Ніколи
Не вір ні в які дива:
Не вір ні в яку вістку,
Що просто неможлива!"
Стрілець подумав: "Правда!
Чимало плещуть дива,
А розміркуєш - скажеш:
"Ся сплітка неможлива!"
"Гаразд, - сказав він, - пташко!
Не злі твої науки,
Лети ж собі й стрільцеві
Не попадайся в руки".
І пурхнула пташина,
На близькій гілці сіла
І, до стрільця звернувшись,
Таке йому повіла:
"Ей, та й дурний ти, стрільче,
Що дав мені здуриться!
А мною ти, небоже,
Міг добре поживиться!
Бо знай, в моїй утробі -
Якби ти знав отсе!
–
Є перла так велика,
Як струсове яйце!"
Стрілець аж зойкнув з жалю:
"А, що ж я наробив,
Що так без застанови
Великий скарб згубив!"
І він підбіг під гілку
І скочив, що є сил,
Щоби спіймати пташку, -
Та ба, не має крил!
А потім мовив: "Пташко,
Пташиночко моя!
Вернись до мене! Буду
Тобі за батька я.
У клітку золотую
Всаджу тебе я сам
І все, чого захочеш,
Тобі я радо дам!"
Пташина відповіла:
"Дурний ти є, як був!
Всі три мої науки
Відразу ти забув!
Зробив ти добре діло,
Мені летіть велів, -
І зараз по хвилині
Сам того пожалів.
А потім забажав ти
Мене дістать ще раз
І просьбою вернути
Назад минулий час.
А чом? Бо несуразним
Повірив ти словам,
Що в мні є перла, більша
Удвоє, ніж я сам".
Легенди
ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ
Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив.
Наче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опівніч явилась йому.
Прихилилась і мовить: "Мій вірний слуго,
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?"