Трубка про щось швидко залопотіла.

Хейніш прикрив її долонею і переможно мовив:

— Усе! Спіймалася на гачок.

Він знову приклав трубку до вуха. Деякий час нудьгуюче дослухався, потім сказав:

— У вас безліч запитань. Щоб відповісти на них, потрібен час, його в мене завжди обмаль. Однак справу легко залагодити. Мій ад’ютант гауптштурмфюрер Віллі Майєр товаришував з гауптманом Адольфом Шеєром, знає про нього силу-силенну подробиць… Ні, призначати побачення немає жодної потреби, бо я зараз же відряджаю Майєра до вас. Зараз тому, що іншого часу найближчого місяця в нього не буде. О, чути від вас подяку мені навіть дивно!

Затулив мембрану долонею і по-змовницькн повідомив:

— З нетерпінням чекає. Аж палає!

Далі слухав, ворушив губами, немовби смакував і пережовував мовлені йому слова. Нарешті подав голос:

— Одне слово, даю Майєру машину. Від мене до вас далеченько, різні райони… Попереджаю: з моїм адютантом буде жінка — шарфюрер Крістіна Бергер… Питаєте чому? А тому, що вона була нареченою вашого сина Адольфа… Таж вона вагітна! Я вивіз її з фронтового пекла, бо вважав такий вчинок своїм громадянським обов’язком в ім’я світлої пам’яті загиблого під Брестом мого друга оберста Теодора Шеєра! Що? Які ще докази вимагаєте, коли я це кажу? Ваша недовіра образлива і неетична. Адже тепер ваш обов’язок полягає у тому, щоб заопікуватися вагітною невісткою.

Очевидно, розмова набирала небажаної гостроти.

Хейніш знову замовк, густо буряковіючи. Відтак зірвався:

— Я вам от що скажу, пані Шеєр. Німецька жінка не пиячить, не смалить цигарки і не розцяцьковує губи!

З цього фрейлейн Бергер збагнула, про що казано з того кінця дроту. Такого й слід було чекати: розфарбована повія з вояцького казино, «зозуля» в чуже гніздо… Цей Хейніш все зіпсував. А вони стільки обмірковували, як їй краще осісти в Берліні… Незграбний фанфарон!

Голос Хейніша загримів:

— Німецька жінка народжує дітей і слугує фюрерові! Фрейлейн Бергер — зразкова німецька жінка! Ваш патріотичний обов’язок, якщо ви зневажили святі родинні почуття, — оточити її максимальною увагою. І це вам говорить не якийсь там просто знайомий, а штандартенфюрер СД! — І по короткій паузі відрубав: — Ні, їдуть до вас негайно. Все! Хайль Гітлер!

Він кинув трубку на важелі й навіть з деяким подивом прогарчав:

— Яка відьма, га?

Спідлоба, ще набачений після несподівано гострої телефонної розмови, глипнув на своїх підлеглих важким поглядом. Нарешті прохолов і мовив:

— От і все — вирушайте! Віллі, коли що — накачуй. Я надаю таке право. Йде війна, і часу на зайве розпатякування катма!

Аби це залежало від Крістіни, вона б нізащо не поїхала до фрау Шеєр після отакої брутальної розмови. Навіть якби Адольф Шеєр справді був батьком її сина. Не для того, щоб зупинятися перед перепонами, вона прослизнула у ворожий стан і опинилася так далеко від рідної Батьківщини. Сподівалася знайти з «нелояльною» фрау Шеєр спільну мову, заслужити її приязнь і довіру. І от маєш! Необхідно бути вкрай обережною і обачливою. Адже йшлося не про неї саму і не про її почуття, які на час війни для фрейлейн Бергер були скасовані геть. Не мала права керуватися тільки ними, які б уже не були. Почуття можуть її обеззброїти. Треба їхати і складати новий важкий екзамен.

Фрау Патріція Шеєр не запросила, як то належало б, до вітальні гауптштурмфюрера Віллі Майєра, що прибув до неї разом з фрейлейн Крістіною Бергер. Не запропонувала їм і роздягнутися, підкресливши тим небажаність їхнього візиту і безмовну пропозицію довго не затримуватися в її домі.

Була у фартусі. Мабуть, навмисне одягнула нот, щоб поратися в кухні. Туди й провела обох есесманів.

— Сідайте, — сказала коротко і заходилася поратися біля газової плити, не звертаючи на гостей, здавалося б, належної в цій незвичній ситуації уваги.

Крістіна мовчки сіла на білий кухонний табурет. Вона ще не встигла визначити лінію своєї поведінки, тому вирішила спостерігати за розвитком подій, щоб з перших хвилин не вчинити чогось необачного.

— Дякуємо, — відповів на вимушене запрошення Віллі Майєр за обох. Він тримався з напруженим спокоєм. Збагнув, що ніякої суперечки не буде. їм просто невдовзі запропонують податися геть, якщо вони й надалі «не розумітимуть» мовчазних натяків.

— Є в мене трохи ерзац-кави, можу почастувати. — В голосі фрау Шеєр бриніла холодна байдужість. І Манер знову зрозумів: це єдине, чого вони можуть сподіватися від господині. — Зварити? Цукру нема, буде з сахарином.

— Спасибі, ми поснідали, — відхилив Віллі Майєр цю, якщо розібратися, образливу для них пропозицію. — Ми приїхали не на частування ерзац-кавою з сахарином.

— Знаю, за чим. — Вона нарешті повернулася до них і глянула відкрито. — Пан Хейніш докладно змалював мені по телефону мету вашого візиту.