— Відбій, ідіоти! Вона ж без запалу, чуєте? З ляди виглянув гожий писок Мацюцьки.

— Ой, — сказала вона розгублена — я ж забулася… там кільце висмикнуто! Не вибухнула часом?

До кухні сторожко зазирнув Барабаш.

— Точно без запалу?

— Точно, точно… — сказав я, допомагаючи Мацюцьці вилізти з погреба. — Дівчина пожартувала, а ви й полякалися, бички здорові!

— Оце ситуйовина! — Барабаш втомлено втер лоба. — Чесно зізнатися, я ще ніколи так не стрибав…

Ззаду щось оглушливо гримнуло. Ми сахнулися, мов обпечені, й побачили, що це Урилов перекинув буфета.

— Що ти робиш, коняко з яйцями?! — розлючено гаркнув я. — Геть уже з глузду з'їхав, еге?

— Це ти хтів під буфетом сховатися од гранати Ф-1? — насмішкувато примружився Пітон. — Друже, в неї осколки на двісті метрів б'ють!

Урилов завовтузився й, упершись долонями в підлогу, зіп'явся на ноги.

— Й зовсім не від гранати я ховався… — засоромлено сказав він.

— А од якого ж хріна?

— Та… гроші закотилися!

— Які гроші?!

— Які, які… десять копійок, ось які! — Урилов добув з кишені жменю дрібняків і, виловивши монетку в десять копійок, показав усім. — Ось вони! А ви думали, коні безрогі, полковник злякався, еге? Та я ці всі гранати в гробу бачив! Просто я озирнувся, глип — десять копійок валяються… ну, я й поліз дістати, щоб не пропали! А ви думаєте, полковник Урилов од переляку під бухвета сховався?

— Та думаємо, думаємо! — обізвалася Мацюцька. Урилов посварився на неї своїм здоровим кулацюрою.

— А тобі, козочка, за такі приколи треба було б фейса начистити, ясно? Неграм тебе продати треба чи ефіопам — ті показали б, як гранатами на посадових осіб міністерства внутрішніх справ кидатися! Вони тебе догола роздягли б, а тоді зґвалтували всіма способами, які є… щоб не була така розумна! Де ти її, в хріна, поцупила, цю гранату?

Мацюцька похнюпилася.

— Ну, де ж… тут і поцупила! Вони мене в отій кімнаті допитували, а там ящик з гранатами стояв… я й сховала одну в колготки! Думаю, як захочуть ґвалтувати, то я їм покажу, підарасам!

— А запали, як водиться, окремо були! — кивнув Барабаш. — Усе правильно…

— Чекай, чекай, — похопивсь я, — а розкажи-но, як це ти сюди потрапила, га? Ми тебе на конспіративній квартирі поселили, під охорону взяли…

Мацюцька понуро мовчала.

— А згвалтувати треба, — знову встряв Урилов, — то все скаже! А то сильно блатна стала — гранатами на полковників жбурляється…

Я перепинив його нетерплячим жестом.

— Агенте Мацюцько!

Вона мовчала, похнюпивши голову.

— Агенте Мацюцько! — гаркнув я не своїм голосом. — Позакладало, еге?

Вона мовчала, й тільки пальчики її нервово крутили ґудзика на шубці.

— Таємний агенте Мацюцько! — гаркнув я, почуваючи, що втрачаю терпець.

— Я… — буркнула вона.

— Не чую!

— Я! — крикнула вона щосили.

— Облишити ґудзика! Доповідайте про комплекс оперативних заходів, до яких ви вдалися без мого відома!

— Ну, — почала вона жалісним голосочком, — учора я сиділа в приймальні нашого товариства, коли приїхав цей одморозок… що Лось на нього кажуть! І вони з Лесею балакали… А в кабінеті був жучок, отой, що ти виявив… то я й чула цю розмову від початку й до кінця!

— Оце діла! — охнув Урилов, хапаючись за голову. — Оце гадюка так гадюка… а глянеш, то не повірив би — малолєтка та й годі!

— Мені вже вісімнадцять… з половиною! — вовком глипнула на нього Мацюцька. — Ну, й Леся замовила йому вбити оту жінку й негра… за двісті тисяч доларів! А я записала, який у нього телефон… А коли мене зняли з таємних агентів, то я вирішила йому подзвонити й випитати про все…

— Випитати?! — не повірив я своїм вухам.

— Лося? — вирячився на неї Барабаш.

— Га-га-га! — дико зареготали Пітон із Уриловим.

— Ну, чого це ви! — обурено вигукнула Мацюцька. — Я хитро зробила, я зателефонувала йому від імені Лесі… а він призначив зустріч за містом! Ну, я й утекла з тої вашої квартири…

— Але чому… чому ж ти мені про все це не сказала?!

— А ти ж мені не довіряв!

— Я?! — не повірив я.

— А хто ж іще… Пушкін? Ти ж сказав, що я не буду більше таємним агентом, і бойовою подругою не буду теж, і зброю мені не дадуть… — хутко перелічувала вона, загинаючи пальчики. — От я й вирішила нічого тобі не казати… а самій розкрутити цю справу!

— Ти?! — вирячився на неї Урилов.

Мацюцька гордо підняла голову.

— Я, — сказала вона урочисто, — все випитала в Лося. І як зовуть цю жінку, і звідки той негр…

Я почухав потилицю. Урилов безнадійно махнув рукою і постукав себе пальцем по лобі.

— Гаразд, — втомлено сказав я, — й це замнемо… То тебе хоч не били, малечо?

— Ні! — буркнула Мацюцька. — Вони Лесі задзвонили, а та сказала, що мене можна зґвалтувати… але не встигли! Ну, та я щоб дістала гранату з колготок…