Пролунала коротка автоматна черга, довкола все стихло, було чутно, як важко дихають люди. Хетуей закричав, в його голосі разом з біллю чулося щось переможне, — і, розкинувши руки, стрибнув униз.

— Роберте, що ж там сталося? — спитала Юдіт наступного ранку, коли Френклін сів у крісло. — Я знаю, що це трагедія для його жінки та дочки, але Хетуей був у полоні нав’язливої ідеї. Якщо він так уже ненавидів рекламні екрани, то чому не руйнував старі, а кинувся на нові?

Френклін не зводив погляду від телеекрана, сподіваючись, що програма хоч трохи його розважить.

— Хетуей мав рацію, — промовив він.

— Та невже? Реклама якою була такою і є. Справжньої свободи вибору ми так і не матимемо. Проте все одно нам не витратити більше, ніж ми заробляємо, хоча фінансові компанії нас спонукають до цього.

— І ти згодна з таким становищем?

Френклін підійшов до вікна. Посередині їхнього масиву було зведено ще один випромінювач. Якраз на схід від їхнього дому. І зранку тінь від його чотирикутної суперструктури вкрила сад, сходи до балкона, сягала навіть його ніг. Наче щоб виправдати таке сусідство і, можливо, послабити підозри, він був зведений з претензією на дрібний снобізм — нижні секції віддалено нагадували стиль епохи Тюдорів.

Роздивляючись їх, Френклін побачив з півдюжини поліцейських, що сиділи у своїх патрульних машинах, і монтажну бригаду, яка розвантажувала виготовлені на заводі решітки. Він глянув на випромінювач біля торговельного центру, намагаючись заглушити гостроту спогадів про Хетуея, про даремні спроби бідолашного молодика переконати його і заручитися підтримкою.

Він простояв так цілу годину. Зайшла Юдіт, одягаючи капелюшок та пальто. Вона була готова знову йти до універсального магазину.

Френклін пішов з нею до дверей.

— Я відвезу тебе, Юдіт. Хочу дізнатися про замовлення на нову машину, наступні моделі обіцяють у кінці місяця. Може, нам удасться отримати автомобіль з найперших партій.

Вони вийшли на під’їзну алею; тіні від рекламних екранів-випромінювачів розверталися відповідно до положення сонця. Мало не торкаючи один одного, вони стриміли над головами людей, наче ножі могутніх косарок.