Баррі все ще вагався. Тоді Престо вирішив зачепити його слабку сторону. Тоніо вже добре знав, як старий Джон любить свою племінницю і як журиться, що ця розумна, здібна дівчина пропадає тут, у глушині, без освіти і майбутнього.

— Подумайте про міс Еллен! — вигукнув Престо. — Не вік же їй возитися з ганчірками та горшками.

— Про мене не турбуйтеся! — спалахнула Еллен. — Я не скаржусь і цілком задоволена своєю долею.

— Але ви можете бути задоволені нею ще більше, — заперечив Престо. — Ви потрапите в інше товариство, зустрічатиметеся з цікавими, освіченими людьми…

— Мені й тут добре, — похмуро відповіла дівчина.

«От уперте дівчисько! Щоб часом вона всього не зіпсувала!» з досадою подумав Престо. Якби вона та її дядечко знали причину палкої красномовності Престо! Якби Еллен догадалася, що вся справа була в ній, що на неї Тоніо покладав стільки надій у своїй новій роботі!

Слова Престо про Еллен і її остання відповідь, у якій прозвучала мимовільна грубість, певно, справили враження на старого Баррі. Уже здаючись, він сказав:

— Ви самі повинні зрозуміти, містер Престо, що мені важко зрушити з місця, якби я й хотів. Чого ж від вас приховувати? У мене немає ніяких заощаджень, навіть на проїзд і на квартиру…

— Все це дрібниці! — вже весело вигукнув Престо, передбачаючи перемогу. — Ви хоч сьогодні одержите аванс. Вистачить і на переїзд, і на квартиру, і на обладнання всього… Та вам і не треба буде наймати квартиру. Я ж одержав од колишнього Престо непогану, простору віллу, а живу в ній сам. Увесь верхній поверх порожній. Ви з своєю племінницею чудово можете влаштуватися в ній. Мені це буде тільки приємно. Я так звик до вас і здружився з вами.

— Дякую вам за люб’язність, але це незручно. Зовсім незручно, — відповів Баррі.

— Чому? — запитав Престо, але зараз же догадався: — Так, звичайно. Громадська думка… Я холостяк, у моєму домі немає жінки. Але ж це дурниці, містер Баррі! По-перше, міс Еллен житиме не сама, а з вами, і навіть не на одному поверсі зі мною. Міг же я здати внайми верхню частину будинку! А по-друге… Ми можемо знайти для міс Еллен компаньйонку, таку собі поважну бабусю. І тоді навіть усі наші ханжі, лицеміри і фарисеї не знайдуть до чого причепитись. Отже, згода?

— Згода! — відповів Баррі.

У Еллен крізь густий загар проступив рум’янець. Очі її заблищали. Вона вже не могла стримувати свою радість і з дитячим нетерпінням запитала, звертаючись і до Престо і до дядька:

— Коли їдемо?

Престо приїхав у свою віллу раніше, ніж Баррі та Еллен: сторож-педагог затримався на кілька днів, щоб ліквідувати свої справи в управлінні парку і розпродати непотрібні речі.

Повернення Престо було обставлене досить урочисто. При «введенні у володіння» були присутні судовий чиновник і адвокат, помічник Пірса.

Вказуючи на Престо, чиновник сказав Себастьянові, який відчиняв їм двері:

— Цей молодий чоловік — ваш хазяїн Антоніо Престо, який змінив свій вигляд. Він є власником вілли, і ви повинні відповідно ставитися до нього і виконувати його накази.

Себастьян похмуро вклонився і пропустив відвідувачів.

Чиновник і адвокат пройшли по всіх кімнатах, дивуючись художнім скарбам, які із строгим, витонченим смаком знавця зібрав Престо. Після сніданку, що пройшов дуже жваво, чиновник і адвокат поїхали.

— От я і знову дома! — вигукнув Престо, з задоволенням потягуючись у кріслі. Біля ніг стояв знайомий ослінчик, але зараз він був непотрібен.

У двері постукали.

— Ввійдіть!

На порозі з’явився Себастьян. Він був дуже збентежений, його сиві брови хмурилися, а запалі губи ворушилися. Престо вирішив допомогти йому і весело запитав:

— Ну як ви тут без мене жили, Себастьян? Старий слуга тільки зітхнув, нічого не сказавши. Престо розсміявся:

— Я бачу, ви ніяк не можете звикнути до мого нового вигляду.

— Містер Престо! — нарешті почав Себастьян і замовк ніби йому невистачало повітря.

— Ну?

— Дозвольте мені піти від вас.

— Як піти? Чому? Ви хочете мене покинути? — здивувався Престо. — Ви, мій старий вірний слуга, що стільки років доглядав мене, як ту дитину?

Себастьян знизав плечима і відповів з сумною посмішкою:

— Та ви й були дитиною. Все одно, що дитина… А тепер ви виросли, і вам не потрібна більше нянька.

Серце суворого на вигляд старика було сповнене ніжністю. Для нього Престо був усе одно, що дитина, старий прив’язався до нього і справді доглядав його, мов дбайлива нянька. Престо знав про це і, в свою чергу, був дуже прив’язаний до старика.