Бобрьонок сидів на передньому сидінні й скоса непомітно зиркав на Віктора. Пережите позначилося на хлопцеві, риси обличчя в нього загострилися, не посміхався, як завжди, а міцно вчепився за «бублик» і не відривався від дороги. Майор хотів розважити його, та вирішив, що хлопець навряд чи потребує заспокоєння, – підвів комір шинелі й спробував задрімати, проте холодний вітер і вибої аж ніяк не сприяли цьому: сидів з напівзаплющеними очима, Щеглов почав якусь розмову, але ні Бобрьонок, ні Віктор не підтримали її – вона зав'яла одразу, їхали мовчки до самого міста, й, лише коли вискочили на його вулиці, Щеглов мовив:

– Пообідати б…

Бобрьонок невизначено знизав плечима – він і сам не заперечував проти обіду, однак мусили раніше впевнитися, чи не проґавлять прибуття поїзду.

Віктор поклав край їхнім сумнівам:

– Обід замовлений на вокзалі. Комендант – у курсі, нагодують за кілька хвилин.

Щеглов задоволено гмикнув: завжди приємно, коли тебе поважають…

Комендант провів їх до окремої кімнатки у станційній їдальні. Тут годували лише генералів, і Бобрьонок подумав, що все ж гарно хоч кілька хвилин відчути себе в генеральському становищі. Щоправда, обід їм подали зовсім не генеральський: звичайний суп і тушонку з макаронами, але комендант розпорядився принести, либонь, з генеральського фонду виноградного соку. Контррозвідники дружно приклалися до графина, особливо не докоряючи собі, що зменшили начальницький раціон. То більше, що комендант, такий же майор, як і Бобрьонок, також вихилив цілу кварту.

До приходу стрийського поїзду ще був час, і Бобрьонок вийшов на перон. Разом з комендантом він оглянув пости, виставлені комендатурою, – в разі необхідності солдати мусили допомогти контррозвідникам у затриманні ворожого агента і його помічників.

Комендант був сповнений оптимізму.

– Поїзд прибуває на третю колію, – пояснив. – Мж ним і пероном стоятиме московський, і пасажирам треба і спуститися в підземний перехід. Звідти – два виходи на привокзальну площу. Там також наш патруль, ну, а далі… – він розвів руками, підкреслюючи, що далі його пов- новаження не розповсюджуються, він знімає з себе відпо-; відальність, і все залежить від контррозвідників.

Бобрьонок кивнув на знак згоди.

– Добре майоре, – мовив, – ми вдячні вам. Комендант посміхнувся.

– Дякуватимете, коли спіймаєте шпигунів. А ми вам, якщо знадобиться, допоможемо. Я дав наказ патрулям бути уважними й прискіпливо перевіряти документи у всіх підозрілих.

Наче на підтвердження комендатового оптимізму на пероні з'явився сержант і доповів, що приміський із Стрия прибував до станції.

– А якщо хтось із пасажирів пролізе попід московським? – Бобрьонок вказав на состав, який щойно зупинився.

– Перон заблокований, – пояснив комендант, – і єдиний вихід звідси знов до тунелю.

Бобрьонок вийшов на привокзальну площу. Біля виходу з вокзалу стояли кілька кіосків – за одним з них заховався Щеглов: чудова позиція; площа як на долоні, а тебе ніхто не бачить.

– Поїзд прибуває, – повідомив Бобрьонок і став поруч лейтенанта. Тепер лишалося чекати, набиратися терпіння і чекати, все могло статися, можливо, агента зустрічали не тільки контррозвідники й він передасть рацію зв'язковому чи радистові тут же, на вокзалі чи привокзальній площі, все могло статися, і приймати рішення належало йому, Бобрьоикові. У його розпорядженні машина («віліс» стояв трохи осторонь, біля вокзальних складів) і ще двоє оперативників. Одного з них майор бачив – спирається на ціпок, з торбою в руці, солдат, який після поранення одержав відпустку й повертається до свого Конотопа чи Ніжина…

Військовий патруль, що розташувався посеред площі підкликав офіцера, почав перевіряти документи.

Підійшли дві машини, навантажені ящиками, й солдати, пострибавши з кузовів, розвантажували їх…

Переповнений вщент трамвай – висіли навіть на підніжках – рушив до міста…

Хлопець з пачкою цигарок горлав на всю площу, пропонуючи закурити…

Привокзальний майдан жив своїм буденним життям.

Нараз Бобрьонок помітив, що рух біля виходу з вокзалу посилився: ішли люди з клунками й валізами, з тайстрами та мішками за плечима – отже, прибув приміський і це – його перші пасажири.

Бобрьонок відчув гаряче й збуджене дихання Щеглова: лейтенант також помітив пасажирську метушню і подавав сигнал, що слід бути уважним. Майор стиснув йому лікоть, закликаючи до спокою, але й в нього кров сильніше застукала в скронях.

А пасажири йшли і йшли, переважно до трамвайної зупинки, там одразу утворився натовп; трамваї брали штурмом, з лайками й штовханиною.

Минуло хвилини чотири чи п'ять, агент не з'являвся, ї Бобрьонок подумав: може, трапилось щось непередбачене… Зрештою, агент міг зійти з поїзда на підступах до міста, але ж контррозвідники, що супроводжували його, вже повідомили б їх по рації…

Білявий лейтенант у шинелі із зсунутим на потилицю кашкетом з'явився непомітно – йшов за огрядною тіткою у кептарі з тайстрою, немов супроводжував її, – відстав лише на крок, роздивляючись. У лівій руці ніс жовту валізку – Бобрьонок полегшено зітхнув: отже, рація з ним, ніхто не зустрічав агента й не треба розпорошувати сили.

Тітка попрямувала до трамвайної зупинки, шпигун зупинився на мить, вагаючись, однак, тільки на секунду – певно, побачив вагон, що підходив до вокзалу, й рушив до кільця.