Оленка пройшла через весь звіринець прямо до перехідного відсіку. Каштан невідступно чимчикував за нею. Біля самих дверей Оленка зупинилась.

— Ти що, зі мною хочеш піти, Каштанчику? — спитала вона.

— Ходім, — мовив Каштан, нетерпляче тупцюючи на місці.

— Тобі туди не можна, — лагідно сказала Оленка. — Ти вже повір мені, я тебе із задоволенням узяла б із собою. Але там для тебе погана атмосфера.

— Погана атмосфера? — недовірливо вимовив, Каштан. — Ходім.

Оленка усміхнулася, заперечливо похитала головою і зачинила за собою двері. В останню мить їй здалося, що у вузьких прорізах очей звіра застигла образа.

Оленка з’єдналась із рубкою корабля прямо з коридора.

— Марку Петровичу, — покликала вона капітана.

— Так, — капітан підвів голову і глянув на екран. — Що там у вас, Лукашова?

— Марку Петровичу, Каштанчик нічого не їсть.

— Хто це такий — Каштанчик? — наморщив лоба капітан.

— Цей той шпичастий чемодан, якого я вчора привів, — підказав із кутка рубки Владик.

— Не їсть — отже, не хоче, — буркнув не повертаючись Микита Шустов.

Він був зайнятий прокладкою курсу корабля, а йому заважали.

— Добре, Лукашова, — сказав капітан. — Ідіть до рубки, що-небудь придумаємо.

Але придумати вони нічого не змогли. Каштан не їв уже цілий тиждень і почував себе чудово, чого, щоправда, не можна було сказати про екіпаж корабля. Владик десь вичитав, що на Землі один павук не їв цілих сімнадцять років, і намагався цим фактом заспокоїти Оленку. Але вона лише недовірливо хитала головою.

— Адже Каштанчик не павук, — відказувала вона. — І ти знаєш, Владику, він іноді так точно вгадує відповіді на питання, що просто острах бере. Шкода буде, якщо ми не довеземо його до Землі…

На це Владик лише загадково мугикнув, і з наступного дня пересмішниця почала пригощати Оленку анекдотами про псевдорозумних…

Розв’язка настала на восьмий день. Не встигла Оленка зайти до відсіку звіринця, як Каштан кинувся до неї і мало не збив із ніг. Оленка ледве встояла і швидко причинила за собою двері тамбура.

— Що з тобою, Каштанчику? — із тривогою запитала вона.

— Погана атмосфера, — прохрипів звір і знову кинувся на двері. — Ходім!

— Та що ти, милесенький, заспокойся, — намагалася умовити його Оленка, однак це не допомагало.

Каштан продовжував твердити своє “ходім!” і стрибати на двері.

І тоді Оленка вирішила, що великого лиха не скоїться, якщо вона випустить Каштана в корабель. Нехай спробує кисню і тоді вже напевне не схоче вистромляти свого допитливого носа із відсіку звіринця, звісно, зовсім не тому, що даний ніс у нього просто відсутній.

На її подив, кисень ніяк не подіяв на Каштана. Він зовсім не збирався метатися по коридорі, стрибати на двері тамбура вже з іншого боку. Десь хвилину він постояв, ніби вагаючись, і раптом його панцир луснув навпіл, як шкаралупа справжнісінького каштана, і впав додолу. Оленка скрикнула. Зі шкаралупи вистрибнув блискучий брунатний шестиніг із величезними білястими очима і весело затупотів по підлозі.

— Атмосфера! — радісно виголосив він. — Погана не атмосфера!

В Оленки підігнулися ноги, і вона схопилася рукою за стінку. Із розламаного панцира стирчали якісь різноколірні трубочки та металеві застібки.

“Мамочко, — розгублено подумала Оленка. — Та що ж це діється?” Неслухняними ногами вона старанно обійшла цю дивну шкаралупу, добралася до переговорного пристрою і з’єдналась із рубкою.

— Марку Петровичу, — покликала вона тремтячим голосом, не зводячи очей із шкаралупи, — Каштан-бо наш… розумний!

— Так… — спроквола сказав зайнятий чимось капітан. — Каштан розумний… Добре… Що? Що за нісенітниці, Лукашова? — капітан прокашлявся. — Вибачайте, Олено Павлівно. Ви, напевне, перевтомилися?

— Вона просто наслухалася балачок пересмішниці про псевдорозумних, — реготнув Владик.

— Лукашова, — повчально мовив капітан, — на Раймонді немає жодних ознак цивілізації. А для своїх розиграшів ви могли б знайти когось молодшого.

— Та ні ж бо! — закричала Оленка. — Ніякий Каштан не раймондець! Він зараз у коридорі, дихає нашим повітрям і… — Оленці перехопило подих, — і тут лежить його скафандр…

— Що?

В рубці знявся такий собі невеличкий щарварок, який можуть зчинити троє чоловіків у просторій кімнаті лише при великому бажанні, і відразу ж усіх як вітром змело з екрана. За мить вони вже вихором влетіли в коридор, мало не зваливши з ніг Каштана, та він устиг вчасно відстрибнути до стінки.

— Та-а-ак… — сказав Владик і, присівши навпочіпки, обережно поторгав якусь металеву трубочку на шкаралупі. — Невже? Оце тобі й чудо в чемодані.

Тієї ж миті ззаду до нього підскочив Каштан і просто-таки майстерно, по-футбольному копнув його задньою лівою лапою.