Космічний корабель, як ретельний, пильний розвідник, озброєний найрізноманітнішою апаратурою, придивлявся і прислухався до навколишнього Простору. Його чутливі антени, об’єктиви, реєструючі контури були весь час напоготові. Одного разу, проглядаючи їхні записи, Сфероїд знову був до краю вражений: прилади виявили якусь зовсім невідому радіацію! Її спектр значно відрізнявся від усіх інших, досі відкритих наукою. Струми ці були, сказати б, м’якими, і зрештою Сфероїд зробив цікаве відкриття: їхнім джерелом є Голубі Сонця. Інтенсивність цієї радіації коливалась у великих межах, але як не старався Сфероїд, закономірності встановити не вдалось.

Вже давно забув про самотність Сфероїд: цілими днями, тижнями, місяцями безперервно споглядав грандіозне чарівне видовище — Голубі Сонця. Тепер зблизька вони були особливо привабливі, прекрасні: білі корони, блакитні промені, що радіально розходились від затемненої серцевини. Нічого чарівнішого Сфероїд не бачив за своє існування. І от одного дня сміливий космонавт сповнив космос хвилюючими сигналами: Голубі Сонця — то не розпечені кулі і не холодні планети… Це загадкові об’єкти, які займають особливе місце в природі…

Він без угаву фіксував свої враження, здійснював найрізноманітніші зйомки і систематично посилав до рідної планети імпульси: “Голубі Сонця мають і власну радіацію, але цілком особливу. Це зовсім новий вид енергії”.

Та відважного Сфероїда ждала ще більша несподіванка: корабель самовільно звертав із обраного курсу!

Тягова установка працювала в заданому режимі, прилади керування цілком справні, контролююча система пульта — бездоганна, а корабель почав переходити на іншу, дуже вигнуту траєкторію руху! Наче якась невидима сила повільно, але неухильно повертала його вбік. Це вже було не запитанням, над яким треба поміркувати, це — наказ, який, хочеш чи не хочеш, а мусиш виконувати.

Правда, Сфероїд не одразу підкорився цьому наказові. Подумав, що потрапив у якесь силове поле і треба просто використати більшу потужність тягової установки, щоб вирватись із сітки його силових ліній. Поступово нарощу вав швидкість, аж поки не дійшов до максимально можливої, корабель не гальмувався, але від заданого курсу звертав ще швидше.

Тяжкий період переживав безстрашний Сфероїд. Були такі відтинки часу, коли йому здавалося, що енергетичні рівні змішались і здатність логічно мислити втрачена. Зрештою прийшов до висновку, що в цій частині Всесвіту діють ще невідомі науці закони Природи і що немає ніякої рації опиратись могутній стихії.

“Це Межа. А її перейти, очевидно, неможливо”, — фіксував сміливець.

Проте зробив ще одну спробу перехитрити Природу! Вимкнув тягову установку — як поводитиме себе корабель в польоті по інерції? Хитрість не вдалася. Траєкторія продовжувала вигинатися.

“Ну що ж, — подумав дослідник Всесвіту, — Межу здолати не можна… Теорія Знавця Чисел підтверджується — наш Всесвіт має замкнуту кривизну. І за Межею існують інші світи, до яких належать і Голубі Сонця… Тільки не мені сягнути туди”. І Сфероїд знову ввійшов, так би мовити, в нормальну орбіту свого життя — стежив за науковою інформацією, що її давала численна апаратура, вивчав незнайоме небо, фіксуючи зоряні об’єднання, замірював скупчення протопланетної матерії, визначаючи її здатність поглинати біле сяйво, не припиняв спостережень за Голубими Сонцями, які так само, як і раніш, займали величезні ділянки неба. Багато віддавав дослідженню великих і малих доз білого світла, що проходили з неймовірних глибин Простору. І хоч програма наукових досліджень була розрахована на двох, Сфероїд і сам виконував її. А корабель йшов замкненим колом: Сонця віддалялися.

Довго, дуже довго пронизував корабель Сфероїда космічний простір. І простір цей був досить пустельним, одноманітним. Яке ж збудження охопило космонавта, коли на головному екрані він помітив планету! Так, це була планета, бо міняла фази — він уже міг спостерігати їх навіть без допомоги апаратури. Невдовзі виявив чималого супутника, який досить швидко рухався навколо планети.

Даючи завдання автоматичній навігаційній апаратурі спрямувати корабель до цієї планети, Сфероїд радий був нагоді випробувати його слухняність. Адже досі корабель рухався не по заданій орбіті… Сфероїд не віддалявся від пульта, чекав, пожадливо сприймаючи інформацію про траєкторію. Ось її гострий кінчик наближається до наміченої, наближається, ще, ще… Зливається! Може, перейде? Ні, рухається в заданому напрямку! Коли б Сфероїд був хоч трішечки схожий на людину, то, певне, полегшено зітхнув би…

З плином часу кутовий розмір невідомої планети навально збільшувався. Треба було гасити швидкість, щоб незабаром перейти на кругову навколопланетну орбіту. Всі ці складні маневри виконали, звичайно, автомати.

Сфероїд спостерігав планету, обмацуючи її поверхню локаторами, і чомусь пригадав свого загиблого колегу. Як би оце добре було, коли б і він…

На екрані локатора пропливали то гірські вершини, то величезні заглибини, наповнені рухливою речовиною, то рівнини, складені з мінералів.

Вирішив посадити свого космічного апарата, щоб ознайомитися з невідомим світом безпосередньо. Майданчик для посадки обрав на рівнині, яку з одного боку замикали гори, а з другого — лінія басейну якоїсь рідкої речовини. Це давало можливість вивчити три головні компоненти рельєфу планети, не здійснюючії далеких мандрівок від корабля.

Складний маневр посадки Сфероїд виконав блискуче. Тягова установка, що м’яко опускала величезне тіло космічного апарата, вимкнулась тієї самої миті, коли опори торкнулися ґрунту. Об’єм Сфероїда огорнувся зеленими пелюстками…