Шрифт:
— Що тут сталося?
— Вони напали на нас! — відгукнулося зліва.
— Ні! Це вони вчинили агресію! — долинуло справа. Сфероїд здивувався, почувши оте “вони”, бо кожен з ворогуючих таборів нараховував по одному конусоподібному, лише по одному.
— Нас було багато! — пояснив лівий. — Не тисячі — мільйони полягли в битвах!
— Цілі покоління пішли в небуття! — завзято додав правий. — Але я доведу їхню справу до переможного кінця! Дерево те таки наше!
— Переможу я! — вигукнув лівий! — Бо дерево споконвіку наше!
— За яке дерево ви так б’єтеся? — спитав Сфероїд. — В радіусі міліод [7] немає жодного дерева!
— Навколо, і там і тут, були тінисті гаї, — відгукнувся лівий. — А поміж оцими скелями стояло самотнє дерево, яке належало нам…
— Воно росло ближче до наших лісових масивів! — гукнув правий. — Те дерево наше!
Сфероїд зажадав пояснень:
— Що ж то за дерево таке рідкісне, що за нього віддано стільки існувань?
— Нічим те дерево не прикметне, — відповів один. — Тут принцип головне!
7
Міліод— тисяча одиниць, відповідає нашим 1000 м.
— Звичайнісіньке дерево, — підтвердив другий. — Але справедливість мусить здійснитися!
— Принцип… Справедливість… — повторив Сфероїд. — Але ж дерева того давно вже немає?
— І гаї, і пущі, й діброви — всі погинули в полум’ї боїв! — ствердив лівий.
— Сліду не лишилось, — додав правий.
— То ви б уже замирилися, — запропонував Сфероїд.
— Що?! — почулося зліва.
— Що?! — відгукнулося справа.
— Проголосіть мир!
— Геть звідки, доки цілий! — пролунало зліва.
— Забирайся, війна триває! — відгукнулося справа.
Сфероїд мерщій кинувся з цього кар’єру війни. І як тільки перевалив за невисоку гору, — позаду оглушливо загрімкотіло. “Дивовижні істоти, — міркував космонавт. — Одні в темряві шукають світла, інші спалахами освітлюють день”.
Відкривши люк свого апарата, Сфероїд сидів деякий час на порозі, намагаючись вловити відлуння вибухів. Але сюди воно не долітало.
Раптом з боку плинної речовини вигулькнуло двоє конусоподібних.
“Невже замирилися? — подумав космонавт. — Це добре, коли здоровий глузд перемагає”.
Конуси, весь час відштовхуючись від ґрунту, досить швидко наближалися до нього… І все ж таки він встиг розв’язати своє рівняння про старт з текучої матерії. Наслідок вийшов позитивний, отож Сфероїд повнився приємними емоціями. Якщо б визначати його стан нашими земними поняттями, то можна сказати, що він мав хороший настрій, був у гуморі.
Конуси повідомили:
— Ми від Наймудрішого.
“Отже, це не ті, — не зовсім вдоволено подумав Сфероїд. — Бійка в горах, значить, продовжується”.
— Що змусило вас облишити пошуки мудрості і вийти під проміння Голубих Сонць? — приблизно так, як на нашу мову, спитав він осінмудів.
— Наймудріший послав нас до тебе, — сприйняв у відповідь, але чи вони сигналізували обоє разом, чи котрийсь один із них — розрізнити не міг.
— Мої рецептори готові сприймати.
— Наймудріший вітає тебе від усієї глибини своєї мудрості!
— Отой самий Наймудріший, біля якого я провів стільки приємних годин?
— Він хотів призвичаїти, прилучити тебе до мудрості. Ну і дізнатися, чи ти часом не з Вищих Сфер?
— Я зворушений його люб’язністю.
— Наймудріший запрошує тебе до себе, космічний блукачу.
— Нащо мені пастка, хоча б і мудра?
— Ти одержиш безсмертя.
— Тобто житиму завжди?
— Так, житимеш доти, доки твоїй духовній субстанції не стане тісно в матеріальній оболонці. Матимеш безмежну можливість удосконалюватись, пізнавати вічну мудрість.
— І як цього можна досягти?
— Пішовши з нами прокладати Шлях Мудрості.
“Бідні ви створіння, — зробив собі висновок Сфероїд. — Ваше безсмертя не дає вам життя”. А їм передав таке:
— Занурившись у темні глибини, я втрачу велетенський океан Всесвіту, сяйво Голубих Сонць… Хіба це мудро? Погляньте на них — які вони прекрасні!
— Ми відвикли… нас засліплює… Рушаймо до Наймудрішого! — Осінмуди пострибали в тінь апарата, закликаючи і його до себе. — Чого ти вагаєшся, блукачу? Тобі однаково не втекти з цієї планети. Рушай мерщій з нами!
— Ні, не хочу я вашого безсмертя! Не буду скніти на тому шляху, який нікуди не веде.
Якесь дивовижне, досі не знайоме йому піднесення сповнило увесь об’єм Сфероїда. Може, це передчуття нових відкриттів? Чи звабність простору, чи кеусвідомлена робота аналізатора?