— Хе, та це Жучок наш, собака. І собаки не говорять, — вперше несміливо всміхнувся Ваня.

— У кожного звіра, пташки — своя мова. Навіть у рослин. Мій братик Ерпід-два розуміє їх, може розшифрувати. А я розумію їх тільки трохи, в мене закладено іншу програму — вивчення людей.

— Так ти що — Ерпід-один? — зовсім осмілів Ваня.

— Так. Ця назва скорочена… Як це… Абревіатура! А повністю — Електронний робот-поліглот ізольованої дії.

— Глот — значить ковтати, зрозуміло.

– Інформацію сприйняв неправильно. Поліглот — не вашою мовою. А означає те, що я знаю всі мови землян.

— Усі-всі?! Дудки, такого не може бути!

– Інформацію не зрозумів. Дудки — музичні інструменти. У сполученні зі словами “такого не може бути” дають неправильну інформацію.

— Я хотів сказати, що ти вигадуєш… Ну, сам даєш мені неправильну інформацію, — перейшов на мову робота Ваня.

— Я не можу дати більше того, що утримується в моїй електронній пам’яті. А те, що є, - істина.

— А наш Льоня казав, що в Африці та Індії ще й тепер знаходять у джунглях такі племена, які говорять цілком незрозумілими мовами.

— Питання: хто є Льоня?

— Брат мій, у восьмому класі вчиться. — Ваня заспокійливо погладив Жучка, бо той знову хотів кинутись на Ерпіда. Може, не сподобалося, як чоловічок вимовляє ім’я Льоні?

– Інформацію зрозумів. Уяви свого брата… Уявив?

— Ага-а…

— Так… Так… І я його бачу. Але ж він більший за тебе!

— Бо він у восьмому класі, а я в третьому. А дорослі люди ще більші.

— Так ти ще дитя? А я думав, люди такі, як ти.

— Ну-у… не зовсім дитя. Діти ось такі… - Ваня потер ребром долоні себе під шиєю, а потім біля пупка. — А народжуються ось такі… - розвів руками на півметра.

— А як твоє ім’я?

— Ваня.

— Розшифруй скорочення.

— Ну… Іван, Іван Олексійович Гордій.

— У нас ім’я дають не так. Одне коротке і одне довге. Ось як моє — Ерпід, а розшифровується…

— Ти говорив уже: Електронний робот-поліглот ізольованої дії.

— Усе готове. Сеанс закінчено.

— Що готове? Який сеанс?

— Я закінчив передавати твоєму брату Льоні весь словниковий запас, який є в моїй електронній пам’яті. На всіх земних мовах.

— За дві хвилини?! Бідний Льоня! Він же здуріти може. В нього тепер така каша в голові!

— Не здуріє. У центрі його пам’яті ще залишилися не завантажені сімдесят два мільярди чотириста сорок чотири мільйони шістсот тридцять три тисячі двісті сімдесят дві клітинки-нейрони. Резерв.

— Не вірю! Нічому не вірю! — гаряче вигукнув Ваня, навіть руки звів догори. — Ми тут, а Льоня в школі, як же ти…

— Питання зрозумів. Я просив Ваню уявити в голові брата Льоню. Ти уявив. Я зняв електроенцефалограму твого мозку і побачив брата Льоню, вирахував його електромагнітне поле і через це поле впливав на мозок Льоні.

— Не-е розумію…

— Вашою мовою науки називаються фізика, хімія, вища математика і ще багато різних. Ти їх ще не вивчав. Я тебе зараз підучу, і ти все зрозумієш…

— Почекай! Не роби цього. А то в мене таке стовпотворіння буде в голові! А мені ще вірш сьогодні вчити треба.

— Уяви собі той вірш зверху вниз…

Ваня уявив сторінку книги. Повів у думці очима по рядках.

— Ти вже знаєш цей примітивний текст напам’ять.

— Ой… справді! Можу хоч зараз розказати.

— Не треба. Я вірю.

— Слухай, ну що ти за розвідник, коли в тебе ні очей, ні вух нема, ходити навіть добре не можеш? Одні лампочки блимають…

— Питання зрозумів. Це бачиш? — пластинчата рука Ерпіда ворухнулася, крутнула те місце на тулубі, де був пупок-окуляр, дуже схожий на об’єктив фотоапарата. — Я тебе записав у десяти різних вимірах.

— Уже?! А як це?.. Ти ж нічого не робив, тільки зі мною розмовляв! — Ваня вже стомився дивуватися.

— Я можу розмовляти і робити кілька справ одночасно.

— А в яких… десяти вимірах?

— Проаналізував твій зовнішній вигляд — раз, одяг — два, внутрішню будову тіла — три, будову клітин, з яких складається організм, — чотири, хімічний склад тіла — п’ять, записав біотоки, електромагнітні поля, визначив довжину радіохвиль, які випромінює твій мозок, записав усе, що втримує твоя пам’ять, визначив рівень твого аналітичного мислення… Я вловив твою думку. Хочеш запитати: “А який я?”

— Аг-га… — розгубився зовсім Ваня. Виходить, що при цьому Ерпіді і подумати нічого такого не можна — думки читає!