Голуб помовчав, потів сказав:

— Експерименти, юначе, — це ще не факти. Для того, щоб вони стали незаперечними фактами, їх треба вміти поставити… — і відвернувся.

Ох, як негарно все вийшло!

15 січня. Ось і Новий рік минув На вулиці сніг і навіть мороз. В лабораторії, правда, снігу немає, але холод майже такий, як і на вулиці — хоч собак ганяй. По-перше, тому що ця іродова скляна стіна не заклеєна і від неї страшенно віє. По-друге, тому що не працює мезонатор. Коли він працює, то ті сотні кіловат, які він забирає від силової мережі, виділяються в лабораторії у вигляді тепла, і нам добре. Тепер він не ввімкнутий.

— Наша горниця з богом не спориться! — сміється Іван Гаврилович і потирає посинілі руки.

А не працює мезонатор ось чому: ми з Сердюком встановлюємо в камері гальмівні електроди, щоб експериментувати з уповільненими мезонами. Робота — як у пічників, тільки набагато важча. Спочатку пробували встановити електроди-пластини з допомогою маніпуляторів, “не торкаючись руками”, як висловився Якін. Нічого не вийшло. Тоді розламали бетонну стіну і полізли в камеру.

Роботи тієї днів на три-чотири, але вся біда в тому, що від багаторазових опромінювань бетон всередині камери став радіоактивний. І, хоч ми й працюємо в захисних скафандрах, перебувати в камері можна не більше години, та ще потім відлежуйся дома за медичними нормами день. Треба, щоб організм встигав упоратися з тією радіацією, яку ми вбираємо в себе за час перебування в камері, інакше захворіємо на променеву хворобу.

Отак і трудимось.

Ми з Сердюком не проти того, щоб працювати й більше: адже ці медичні норми взяті з великим запасом, але Іван Гаврилович виганяє нас із камери, а потім і з лабораторії. Годину порпаємося, день відпочиваємо. Темпи, звичайно, не швидкісні.

Яків спочатку працював з усіма, потім почав ухилятися. Зранку зайде в лабораторію, покрутиться трохи і непомітно тікає в бібліотеку — “підвищувати свій науковий рівень”. Видно, нерви не витримують — боїться опромінитися. Та й не вірить він уже в наші досліди…

Після тієї розмови вони з Голубом вдають, що не помічають один одного.

2 лютого. Боже, майже місяць товчемося ми біля цієї проклятущої камери! Скільки дослідів можна було б зробити за цей час! Ось що значить: не передбачити ці електроди заздалегідь.

Цікаво, мав я рацію, чи ні? Правильний це висновок — повільні мезони — чи неправильний? За теорією ніби все так, а ось, що покажуть досліди?

22 лютого. Ух! Нарешті, закінчили. Встановили пластини, замурували стіну камери. Вам хотілося б завтра, негайно, приступити до опромінювання, Миколо Миколайовичу? Зачекайте!

Тепер п’ять днів відкачуватимемо повітря з камери, аж поки вакуум у ній знову не підніметься до десяти у мінус дванадцятій степені міліметрів ртутного стовпа.

1 березня. Сердюк подивився на прилади, недбало кинув:

— Маємо найкращий вакуум у світі…

Отже, все підготовлено, налагоджено. Пучок мезонів можна загальмувати і навіть зупинити зовсім. Тоді голубий промінчик розпливається і перетворюється на прозору хмаринку. Ну, тепер уже по-справжньому приступаємо до опромінювань.

2 березня. Болить голова. Уже пів на другу ночі, час лягати спати. Не засну…

Яшко таки не даремно сидів у бібліотеці цілими днями. Висидів, лобуряка, відшукав, що треба… А втім, до чого тут Яшко?

Сьогодні о десятій, тільки-но ввімкнули мезонатор, він підійшов з байдужим виглядом (мовляв, я ж казав, але, як бачите, не радію) і поклав переді мною на стіл розгорнутий посередині журнал. Це був січневий номер “Фізікал рев’ю” (американський “Фізичний огляд”). Я почав перекладати заголовок і анотацію:

“Г. Дж. Вебстер. Опромінювання негативними пі-мезонами.

Повідомляється про проведену в інституті Лоуренса експериментальну роботу по опроміненню мінус-пі-мезонами різних хімічних елементів… Досліди показують, що збудження опромінених мезонами ядер зменшується разом з енергією бомбардуючих мезонів… Одначе, залежно від наближення швидкості мезонів до швидкостей звичайного теплового руху частинок (сотні кілометрів за секунду), мезони починають розсіюватись електронними оболонками атомів і не проникають всередину ядер… Опромінювані препарати калію, міді і сірки в цих випадках залишалися нерадіоактивними…”

Далі англійські слова застрибали у мене перед очима, і я перестав їх розуміти.

— Не утрудняйся, я переклав, — і Яшко простягнув аркуші з перекладом статті.

Я почав читати, ледве схоплюючи зміст закрутистих академічних фраз. А втім, у цьому вже не було потреби — і так ясно, що уповільнені мінус-мезони, які були нашою останньою надією в боротьбі за нейтрид, нічого не дадуть.

…Так ось чому в моїх підрахунках виходило: уповільнені мезони не викликають радіоактивності в опроміненій речовині. Вони не збуджують ядро просто тому, що не проникають у нього. Те, що я вважав за нейтрид, виявилося звичайною хімічною речовиною. Геніально просто!.. О йолопе! Не передбачити такої можливості…