“Подлясінський? Чому, власне, Подлясінський? — подумав Клосс. — Хіба це його справжнє прізвище?” Скільки він собі пригадує, завжди називав його Подлясінським. Інколи Юзефом. А цей чоловік, цей непоказний дідусь з Алей Уяздовських, що збирає недокурки, кинуті німецькими офіцерами, має аж чотири прізвища — і це в той час, коли дістати фальшиві документи стало для багатьох людей справою життя. Подлясінський бідний пенсіонер, людина, яка користується допомогою RGO, [13] віруючий, маленький екс-чиновник, котрий регулярно — ця звичка б нього залишилася ще відтоді, як він працював молодшим референтом у магістраті,— приходить щодня на ранкову відправу в костьол Спасителя.

Зовсім інший Фелікс Житогнєвський, котрий наймає квартиру на Вільчій вулиці (ніхто й не знав, що між квартирами Подлясінського і Житогнєвського є замаскований шафою перехід). Це легковажний землевласник, якому живеться зовсім непогано, який не гребує торгівлею з німецькими інтендантами і щоразу, приїхавши до Варшави, заходить в казино, відкрите німцями для таких, як він.

Житогнєвський у свою чергу є повною протилежністю Францішеку Булі, власникові парокінних підвід, які гучно називає експедицією.

Щодня від десятої до шістнадцятої Юзеф сидить у конторці коло телефону і приймає замовлення на перевезення меблів або обов’язкових поставок картоплі, І як не дивно, ці замовлення його “підприємство”, а певніше, четверо п’яниць-возіїв, виконувало справно. Чи міг цей поважний дрібний буржуа, можливо, патріот, але в такому ж дрібнобуржуазному дусі, що ненавидів німців, але багатів на них, бо в Варшаві, крім кінного, іншого транспорту не було, чи міг цей чоловік, що гордовито вихвалявся набитим валютою бумажником, який виглядав із кишеньки жилетки, мати щось спільного зі зрадником і ренегатом Віталісом Казимирусом?

Колись поляк — він став тепер запеклим литовським націоналістом і служить у німців консультантом головного управління безпеки рейху у справах окупованих литовських земель. Принаймні так можна прочитати в його документах. А документи справжніші, мабуть, від справжніх, бо виготовлені найкращими фахівцями в цій справі, які визнали, що призначити Казимируса на посаду, котра головному управлінню безпеки рейху і не снилася, буде безпечніше, ніж видати йому документи якоїсь існуючої німецької установи. Складна машина гітлерівської бюрократії губить самих німців.

Після кожної зустрічі з Подлясінським Клосс дедалі дужче дивувався цим чоловіком. Щоправда, він і сам перетворився на німця, успішно грав цю роль уже кілька років, міцно зжився з нею…

Але Подлясінський грає чотири ролі відразу, і в кожній він неповторний.

Вартовий заступив Клоссові шлях.

— Даруйте, пане обер-лейтенант, покажіть перепустку.

Заглиблений у думки, Клосс не помітив, що дійшов до будинку комендатури варшавського гарнізону. Солдат козирнув і відчинив йому двері.

Все сталося так, як Клосс передбачав. Юзеф Подлясінський зайшов до брудного під’їзду облупленої кам’яниці на Мокотовській вулиці, минув перший і другий двір і тільки в третьому, побалакавши спершу з двірником, глянув на вікна своєї квартири. Фіранка була завішена — все мало бути гаразд.

На сьогоднішню зустріч з Клоссом Юзеф не взяв Мундека, вісімнадцятилітнього битого жака з Людної вулиці, який завше супроводжував його, крокуючи метрів за тридцять, і ладний був щомиті захистити, вихопивши схований у кишені штанів парабелум. Річ у тому, що до обіду не прийшов Адам, хоч вони достеменно і не домовились про зустріч. Боячись, що той, прийшовши після обіду, не застане його вдома, — а це ускладнить передачу одержаної від Клосса інформації,— Юзеф залишив Мундека, щоб він затримав Адама. Тому перед тим, як зайти в квартиру, Юзеф мимоволі глянув у вікно на фіранку — якби сталася небезпека, Мундек попередив би про неї.

У маленькій кухні, куди Юзеф зайшов просто з коридора, Мундека не було. Він всунув у двері свою розпатлану голову, тільки тоді, коли Подлясінський, знайшовши в купі потрібний недокурок, витяг з кухонної шафи стару німецьку рацію й заходився передавати одержану інформацію про рух підводного човна, а також ряд цифр, серед яких переважали одиниці, трійки й сімки.

— Адам не приходив? — запитав Юзеф.

— Приходив, — відповів Мундек. — Через півгодини він буде у графа Житогнєвського.

— Гаразд. Спи собі.

Він вирядив хлопця в кімнату, бо хоч і знав його добре й щодня довіряв йому своє життя, все ж не хотів, аби хлопчина помітив, що книжка, яку Подлясінський розгорнув на столі обіч списаної дрібним почерком цидулки Клосса, найденої в недокурку, зветься “Прокурор Аліція Горн”. Цей популярний напередодні війни роман був цього місяця ключем шифру всього варшавського підпілля. Що менше хлопець знатиме, то краще. Він уже й так знає надто багато, хоча б те, що Подлясінський і Житогнєвський — це одна й та сама особа. Цього від нього не вдалося приховати.